6.4

– Привіт, бро. Як справи? От вирішив до тебе навідатись, – мій брат Арсен заходить до мене в кабінет. 

– Привіт. Сідай. Кави будеш? – питаю. 

– Ні, мені б щось трохи міцніше. Якщо в тебе є.

 – У тебе якісь проблеми? – дивлюся на брата й бачу по його обличчі, що він стомлений. Беру пляшку віскі й відкриваю її. Потім розливаю по чарках.

– Так, є трохи. Батько в ненайкращому стані, тому доводиться всі справи компанії тягнути на собі.

 – Як він? 

– Хто? – перепитує Арсен. 

– Батько. 

– Його здоров'я дедалі слабшає. Ти б приїхав до нас. Поговорив з ним. Боюся батьку не довго залишилось... 

– Розумію та нічого обіцяти не можу. Не знаю, коли знайду і собі сили з ним зустрітися, – промовляю. 

– Хоча б спробуй, – просить Арсен. 

– Слухай я чудово розумію, що ти хвилюєшся за батька. Та ти гадки не маєш, що таке бути позашлюбною дитиною. Байстрюком одним словом. Ти завжди був улюбленим сином і гордістю сім'ї. А хто я? Син швачки? 

– Оресте, мені дуже шкода. Та ти сильна особистість. Й попри все зміг вижити. Це дуже багато означає. Прости батька й жити тобі стане легше. 

– Краще змінимо тему. У мене є чудові кубинські сигарети? – хочеш спробувати? 

    Ввечері я запрошую Марту до театру. Спочатку вона здивувалася, але потім все ж таки зраділа. Ми йдемо на дуже хорошу виставу. З не менш хорошими акторами. Коли вистава закінчується ми повертаємося до мого ресторану. Там вже накритий столик на двох. На терасі другого поверху. – Як тут гарно. Ніколи не думала, що звідси такий прекрасний вид на місто. 

– Я знав, що тобі сподобається, – кажу з посмішкою на обличчі. – Вечеря на двох. При свічках. Ти дійсно задумав мене звабити? – сміється Марта. 

– Я порядна людина, тому нічого зайвого. Можеш не хвилюватися. 

– Я зовсім не хвилююся. Набридло бути правильною. Додолу заборони. Від сьогодні я сама вирішую як жити далі, – Марта сідає за стіл й протягує мені пляшку з вином. 

– Ні, ні Марто. Не сьогодні. Я не дозволю знову тобі набратися. 

– Тільки трохи для розслаблення. Обіцяю, – покірно відповідає дівчина. Я відкорковую пляшку й кладу на стіл. 

– Спочатку вечеря. Вино найкраще смакує з їжею. А не на голодний шлунок, – раджу Марті. 

– Ой, ну добре. Нумо їсти. Смачно пахне. Що це? – питає Марта, коли відкриває тарілку з жарким. 

– Це тушкована картопля з телятиною й овочами. Дуже смачно, – підкреслюю. 

– Справді смачно, – відповідає Марта, коли куштує страву. Ми їмо декілька хвилин у повній тиші, а потім я все ж вирішую підняти тост. 

– Марто, вип'ємо за нас. Сподіваюся, що це побачення тільки перше з багатьох. – Я теж. Але все залежить тільки від нас. Якщо ми захочемо, щоб наші стосунки продовжились. То напевно так. 

– А ти цього хочеш Марто? – питаю напряму. 

– Га? Тобто перепрошую. Ти маєш на увазі стосунки? 

– Так. Ти хочеш, щоб у нас були справжні дорослі стосунки? Марта вагається декілька секунд й думає, що відповісти. 

– Мабуть, так. Я справді цього хочу, – каже вона й пригублює трохи вина з келиха. Потім нахиляється до мене й сама легко цілує в губи.

●●●●●●

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ПІДТРИМАЙТЕ БУДЬ ЛАСКА КНИГУ ЗІРОЧКАМИ, АБО КОМЕНТАРЯМИ. ЯКЩО ВОНА ВАМ СПОДОБАЛАСЯ. ЦЕ ДУЖЕ ВАЖЛИВО ДЛЯ АВТОРА. В КОЖЕН РОЗДІЛ Я НАМАГАЮСЯ ВКЛАСТИ ВСІ СВОЇ СИЛИ ТА ЕМОЦІЇ. І НЕ ЗАБУВАЙТЕ ПРО ПІДПИСКУ НА АВТОРА. ЦЕ ДОПОМОЖЕ НЕ ВТРАЧАТИ ОНОВЛЕННЯ КНИГИ.

●●●●●●