1.2.

Місяць потому.

– Ну що як ти? Отримав безплатну консультацію по психології? – питає мій сусід по камері Володимир.

– В якому розумінні?

– Знаєш я два роки тому вже мав ходку. Сидів за хуліганство. І не раз потрапляв до карцеру. От як ти зараз. Часто коли я залишався з собою наодинці, то багато чого усвідомив. Ніби до психолога сходив. От і кажу тепер завжди безплатна консультація у психолога.

– Зрозуміло. Так сидячи два дні у тій темниці я теж багато чого зрозумів. Якщо мені колись пощастить вийти звідси я тепер по іншому дивитимусь на людей, – важко зітхаю.

– Дарма ти з Федькою побився. Він тут вже понад рік сидить. Чекає на рішення суду. Навіть прокурор його боїться, – застерігає Володимир.

– Чому? Хіба я не мав рацію? Він знущався з  того хлопцем. А йому ще й двадцяти не має. Зовсім юний. 

– Федір дуже злопам'ятний. Він тобі не пробачить, що ти його на очах у всіх побив. Розумієш?

– Розумію. Але мене однаково через декілька тижнів переведуть до колонії. Тому мені все одно. Там таких як він буде багато, – промовляю з сумом.

Мій адвокат дав мені чітко зрозуміти, що строк я отримаю у будь-якому випадку. Але який? Це залежить від прокурора та судді.

Батько Рената добре постарався, щоб мені напаскудити. На жаль на вулиці у ту ніч крім нас з Ренатом та парочки, яка постраждала нікого не було. А якби й були це б все одно нічого не змінило. Батько Рената прокурор, а мій навіть знати мене не бажає. Тому варіант тільки один. В'язниця.

Тепер я знаю точно, що сидітиму. Завтра відбувається останнє слухання, де вирішиться моя доля. Вірніше мій строк ув'язнення.

– Про що думаєш? – привертає мою увагу Володимир.

– Та так. Про маму. І про тітку.

– Де вона зараз?

– Хто?

– Мама?

– Сподіваюся, що на небесах. Бо за своє молоде життя пекла вона зазнала вдосталь.

– Вона померла? 

– Так. Десять років тому, – кажу й відчуваю тугу на серці.

– Мабуть, ти дуже за нею сумуєш?

– Так, але з часом змирився. Її не повернеш. Але пам'ять про неї житиме вічно.

– Так, покидало тебе життя у різні сторони. А ти ще такий молодий...

Володимир став мені не тільки другом, але й наставником. Він розповів мені як правильно поводитися у колонії. З ким водити дружбу, а кого остерігатися. 

Загалом те, що пережив сам.

  Наступний ранок для мене зовсім не веселий. Я зі страхом у душі чекаю час слухання моєї справи.

Мене знову ведуть у залу засідань. Серед учасників процесу я бачу свою тітку Тамару. Як завжди холодну та відсторонену. Ні разу на засіданні за весь я не бачив Рената. Ярина теж була всього один раз. На першому слуханні. Ні разу вона мене не провідала й навіть не поцікавилася моєю долею. Схоже вона повністю викреслила мене зі свого життя. Хоча розумію з одного боку стати дружиною зека не найкращий варіант. Але ж це не означає, що не можна хоча б поговорити. І кинути мене достойно.

Засідання починається. Суддя щось говорить, але я його не чую. Тільки очима впиваюся у двох людей. Кращого друга та коханої жінки. Двох людей, які мене зрадили. Яким я довіряв.

Один мене підставив, а інша просто кинула. Дивлюся на них й помічаю, що між ними щось є. 

Хоча вони цього й не показують на людях. Але їхня поведінка говорить сама за себе. Отже, Ренат не тільки відібрав моє майбутнє, але й позбавив коханої жінки. Цього я йому ніколи не пробачу.

Шановні читачі не забувайте про вподобання та коментарі. Дуже буду вдячна. А також підписатися на автора.

Всі візуали головних героїв на моїй інстаграм сторінці.
Посилання залишу у профілі.