3

З цією думкою я жив два місяці. Підбирав слова для розмови. Через мою голову перейшло стільки думок, що іноді я хвилювався за свій здоровий глузд. Настрій нагадував графік зміни температур атмосферного повітря від екватора до Арктичної пустелі. Моє життя пішло навскіс, а я став непередбачуваним навіть для себе: не відвідував імпрез, а в кожній дівчині бачив тільки її… Боже, ніби напився якогось чар-зілля. Адже, ще вчора нічого не знав про кохання, а сьогодні страждав через нього.

З Максом ми порозумілися для годиться і я все менше відчував потребу в його дружбі. Мені до вподоби була самотність та товариство Гая – час від часу. Я рідше виходив з помешкання, згадував ті чотири дні нашого з Ерікою шаленого дозвілля, а ще допізна засиджувався за книжками. Це були гарні вправи для тренування інтелекту, завдяки яким я покращив свої відносини з батьком. Виявляється, він розумів мене краще, аніж я гадав, бо якось запропонував запросити в гості ту, котра спричинилася до такої разючої зміни з його єдиним сином.

Я б з радістю, от тільки не знав, де вона.

Напередодні першого дня навчання я почувався паскудно. Це було найделікатніше слово для характеристики мого стану. Навіть мій янгол-охоронець не міг мене втішити. Мама теж запідозрила щось неладне, особливо, з тією хворобливою тягою до навчання, втім, я відмовився з нею поговорити відверто. Вона з повагою поставилась до мого рішення і вони з батьком подалися на вечірню прогулянку.

Десь за півгодини після того у двері подзвонили. Я відчинив без вагань і здивувався: там стояла Діана, до того ж, не зовсім твереза. Фривольно посміхнулася, ногою зачинила за собою двері та, звісившись мені на шию, зайшлася цілувати.

Я був ошелешений, бо вона була останньою, кого я хотів зараз бачити, і той візит не провіщав нічого доброго. Спробував делікатно зупинити її, та де там. Мітко знявши свої босоніжки, вона накинулась на мене з таким голодним запалом, що я хвилювався за свою безпеку. А ще вона була надто гарна, а я – чоловік зі зрадженим егоїзмом та наскрізною раною в серці, що ніяк не хотіла гоїтися. Феромони її спітнілого тіла пробуджували в мені дику жагу, одначе, це не мало нічого спільного з романтикою. Не говорячи, вже про щось глибше. Я знав, що секс, навіть, якщо він випадковий, назавжди зв’язує людей, а я не хотів жодної прив’язаності до Діани. Крім того, ніколи не розумів дівчат, яким подобалась роль футбольного м’яча, що хлопці з диким запалом перепасовували один одному, дякуючи за гарну передачу.

То ж, перш, ніж ми дійшли до межі, за якою важко зупинитися, згадавши про почуття власної гідності, я міцно зловив її за руки й відштовхнув від себе.

- Пробач, та я не можу…

Чесно? Я не сподівався, що вона сприйме це так близько до серця й переконався, що на світі немає нічого страшнішого від ображеної та засмученої білявки. Вона поскаржилась Максу і наступного дня, з самого раночку, він стояв на порозі моєї квартири (ціле щастя, що батьки скоріше пішли на роботу) й за схемою грецького вогню розмітував своє обурення:

- Ти, друзяко, гепнувся головою чи що? Така краля прибігла тебе рятувати, а ти так з нею повівся. Я не впізнаю тебе, старий.

- Сподіваюся, ти втішив її? – мій „одяг” зрілого ембріона зовсім не надихав до товариської бесіди, а інфантильність, з якою Макс виявляв свої претензії, мене страшенно дратувала. До всього ж, після того випадку з підлаштованим утопленням ми з ним ні разу не розмовляли наодинці, бо наша дружба переживала кризові моменти. І я досі чекав щирих вибачень.

- То це правда? Усе через неї?

- Ти кого зараз маєш на увазі?

- Ту ненормальну дівицю, по якій ти сохнеш. Слухай, не сміши… Та вона скажена якась… Ще чого доброго підкаблучником станеш… Отямся, врешті.

Я саме встиг натягнути труси й подумав, що якраз тільки тепер я собою і став, а того колишнього Жана більше ніколи не буде. Втім, зараз мене займала Еріка, котру мій найкращий друг образив.

- Оце ти дарма! – мовив я та підійшов до нього.

Страховисько, що жило в мені, страшенно розізлилося і мені треба було випустити пар образи на всенький світ. Не тямлячись від люті, я з усієї сили в’їхав Максу по пиці, а, він, бідолашний, зовсім не сподіваючись такої реакції, по інерції гепнувся на підлогу. З розквашеним носом він більше не виглядав, як чепурун, скоріше, як бракований мачо. Та це не тішило мене, навпаки, я почувався ренегатом, бо ще до недавнього часу був одним із тих замріяних ідіотів, що вважають чоловічу дружбу священною.

- У тебе зовсім дах знесло?

- Май повагу. Вона рятувала тебе в той час, коли інші чекали, поки ти здохнеш…

- То он як? – спитав він, витираючи рукавом кров. – Дівка стане поміж нами? Знаєш, ти щойно власними руками зруйнував нашу дружбу…

-А мені здається, ти зробив це раніше.

У Макса більше не було заперечень. Він підвівся і в нього вистарчило здорового глузду не затівати бійку. Як тільки-но двері за ним зачинилися, його подальша доля мене не хвилювала. Я міг думати тільки про Еріку, яку побачу – глянув на годинник - рівно через годину. Якщо трохи покваплюся…

Я не помилився. Вона прийшла й зайняла своє звичне віддалене місце – новенької в класі. Зате я змінив своє. Зайшов разом з професором, аби не дати їй часу на маневри з пересідання, та примостився поруч, демонстративно змусивши Карамельку підсунутись трохи далі. Перш, ніж поговорити, я хотів звикнути до її присутності, сподіваючись, що академічної години якраз вистарчить.