Розділ 35

Ось так все мало відбутися. Я та Максим дуже різні, щоб наші долі з’єдналися. Тому все правильно.

- Ти з кимось розмовляла? - запитав мене Владислав, який щойно вийшов із душу.  Він рушником тер своє волосся.

- Так… Мені з роботи дзвонили.

- Щось сталося? Ти якась засмучена. Якісь проблеми?

- Та ні, все добре. Просто завтра буде дуже багато різних справ, які треба швидко виконати.

- А, зрозуміло. Ну ти не засмучуйся. То буде завтра, а сьогодні у нас є час відпочити. Та взагалі - у нас особливий день.

- Так, - кивнула я та викинула з голови розмову з Максимом.

Наступні дні були для мене сірими, мов небо в листопаді. Я мала настільки засмучений стан, що важко було його описати.

Я ходила на роботу наче на каторгу. Нічого не приносило щастя. Пригнічення мене топило.

Навіть вечори з Владиславом, які останнім часом були сповнені романтики, не приносили спокою. Я була нервова та сама не своя. Безумовно, що здогадувалася чому так, але ігнорувала. Ці думки під суворою забороною.

У четвер мій настрій наче трішки покращився, або мене підбадьорював той факт, що через три хвилини почнеться обід. Якось дуже хотілося їсти… Відчувала себе неймовірно голодною.

Коли я вийшла з кабінету, то біля нього на мене чекала Ілона. З нею ми не розмовляли з минулої п'ятниці. Я досі тримала на неї образу. Звісно, вона вже не така сильна була, але осад стояв чималий.

- Може сходимо разом на обід? - запитала вона з острахом у голосі.

- Невже ти згадала про мене? - пирхнула та невдоволено склала руки на грудях.

- Вибач, я тоді не думала, що говорила.

- Невже? А що тоді зараз змінилося?

На очах дівчини стали виступати  великі сльози. Тут я зрозуміла, що трапилося щось дійсно погане. Невже мої передбачення щодо Івана здійснилися? Якщо так - це погано. Жахливо! Бабій бісів!

- Добре, ходімо, - взяла я її за руку. - Тільки витри сльози. Не варто показувати свою слабкість, а особливо тут.

- Угу, - шморгнула дівчина носом.

За мить ми сиділи в кафе, в якому зробили замовлення та чекали на суп. Цей весь час Ілона попри мої заборони пускала сльози. Дівчина вперто мовчала, поки я не стала витягувати з нею інформацію.

- Що сталося? Чому ти плачеш?

Вона підняла голову. Знову гірко шморгнула носом. Хотіла щось вимовити, але нова порція солоних сліз не дала їй цього зробити. Дівчина знову кинулася важко плакати.

- Не треба, це не коштує твоїх нервів, - стала я якось заспокоювати її.

- Ти мала рацію, - нарешті випалила вона. - Я була дуже дурна та не бачила очевидного. Сліпа курка.

- Що саме?

- Іван мене використовував...

І що тут треба було відповісти мені? Навіть не треба мати багато розуму, щоб спочатку здогадатися про це. Та все зрозуміло.

- Він зробив тобі щось лихе?

- Погрався та викинув...

- Ілоно, ти можеш мені розповісти все...

Дівчина затулила долонями обличчя, а потім стала тихо говорити:

- На вихідних ми поїхали до нього в заміський будинок, де весь вечір п'ятниці та день суботи займалися коханням. Все тривало чудово, поки я випадково не почула його розмову з другом чи ще кимось. Точно не знаю. Він хизувався, що на роботі переспав фактично з всіма жінками до тридцяти п'яти років... І йому, щоб досягнути власного рекорду, залишилася тільки одна дівчина - Зоя.

На цьому Ілона знову стала сильно плакати, але потім продовжила.

- На цьому моменті я не витримала та увірвалася до кімнати та стала закатувати істерику, але його відповідь мене вразила. Він мені сказав:"Невже ти думала, що я пов'яжу з тобою все життя? Дурепа!". Ці слова мене ледь не вбили. Звісно я розуміла, що може таке бути. Я знала, що він розгульний хлопець, але коли він дарував мені прикраси та дивився в мої очі, то здавалося, що це дійсно щиро, але це була брехня. Бридка брехня, яка затуманила мені голову, змусила повірити у кохання, якого...

- І що було далі? - запитала я.

- Я зібралася та пішла, а коли виходила з будинку та сідала у таксі, то чула його сміх. Він настільки сильно пронизував мене негативними емоціями, що життя аж посіріло. Негідник!

Мені було неймовірно шкода Ілону, але хто їй винний. Я її попереджала, але закохана жінка дурна. Піде за об’єктом симпатії у жерло вулкану та не помітить, що згоріла дотла.

Щось це мені нагадувало..

Проте для Ілони та для мене все продовжується. Треба переступити це та йти впевнено далі. Життя смугасте. Тут чорна лінія, а там – біла.

- Ти мені вибачиш? - запитала у мене моя подруга. - Я тоді була сама не своя.

- Усе добре, я тебе розумію,- взяла я її за руку та зловила усмішку дівчини. - Всі роблять помилки, тому не варто зациклюватися на них

- Дякую, ти найкраща, - знову заплакала Ілона.