Розділ 28

Ми довго віддавалися одне одному.  Все закінчилося тоді, коли небо почав прорізати зорепад.

Це виглядало настільки романтично, що вічно б дивилася на це, сидячи на колінах Максима.

Я ловила кайф від нього. 

Його гаряче тіло було бездоганним, поцілунки солодкими, а про решту навіть слів не було. Ця пристрасть була незабутня.

Я до кінця життя згадуватиму це поле, зорі та жагу.

- Я тебе кохаю, - тихо сказав  Максим, палко дихаючи мені в шию та міцно обіймаючи мене. - Ти дала мені більше, а ніж я хотів та мріяв. Це було неймовірно. Моя воля - повторяв це б кожної ночі. Ти просто богиня.

Я засміялася. Богиня. Черговий комплімент. Трішки смішний, але приємний.

- Може колись так і буде, - поцілувала я його, а потім різко розвернула голову до неба.

Там стояла краса. Падали зорі.

- Загадуєш бажання? - запитав хлопець.

- Так, - розвернула я до нього голову.

- І яке?

- Щоб ми були разом.

- Я також цього бажаю, - поцілував він мене в шию. - Мабуть, нам треба одягнутися, бо голяком дивитися на небо не дуже весело.

- Так, - погодилася я.

Коли ми були знову одягнені, то сиділи тримаючись за руки та час від часу пристрасно цілувалися. Ніяк не могли одне одним насолодитися. Хотілося більше кохання та гарячих дотиків.

Цілу годину небо прорізали метеорити, а потім їхня інтенсивність почала поступово згасати, а далі раптово запахло ранковою прохолодою, а поле почав наповнювати спів солов'я. Раніше ніколи не чула тьохкання цих пташок. Воно просто неймовірне. Вражає.

Одночасно мені стало дуже сумно. Наша ніч невпинно закінчувалася. Нам уже треба йти. Скоро настане день, який змусить нас повернутися до інших людей.

Чому все так складно?

Від цього на моїх щоках з'явилися сльози, котрі помітив Максим та швидко стер рукою.

- Не плач! Це не остання ніч! Ми будемо разом! Тільки треба почекати! Зоє, не реви!

Але я не могла стримувати колючі емоції. Слова Максима, які мали мене заспокоїти, тільки ще більше загнали мене у депресію.

- Я боюся, що цього не настане, - притискалася я до нього. - Дуже страшюся, що кохатимемо одне одного, але не будемо разом. Завжди ховатимемося.

- Дурненька ти, - гладив він мене по голові. - Все буде добре. Я тобі обіцяю, а зараз нам уже треба йти. У тебе завтра автобус на яку годину?

- На дванадцяту, а в тебе?

- Я буду їхати ввечері.

- Гаразд, - трішки засмутилася я, бо сподівалася, що до столиці ми будемо разом, але потім до мене дійшло, що це ризиковано. Мене ж зустрічатиме Владислав.

Чорт! Владислав! Я зовсім про нього забула! Мабуть, мене чекає неймовірний скандал. Планетарного масштабу.

- Що таке? - помітив хвилювання на моєму обличчі Максим.

- У мене вилетіло з голови написати Владиславу, - пояснила я. - Він мене вб'є...

- Нічого він тобі не зробить. Скажеш, що була з Яною, ви поїхали до неї, де всю ніч слухали  Павла Зіброва та подібне...

- Думаєш він повірить? - шморгнула носом.

- У нього не буде варіантів.

- Надіюсь.

Назад ми взяли таксі, адже я не могла йти. Туфлі знову натерли мені ноги, що кожен крок був пеклом. Останнім часом мої ноги добряче страждали від взуття. Краса вимагає жертв.

Через двадцять хвилин ми стояли біля мого будинку. Мені не хотілося йти. Я тягнула час та вже десятий раз цілувала цього пристрасного блондина. Також ловила у дзеркалі вираз обличчя таксиста, який кричав:

- Досить!

- Я тебе кохаю, - шепотіла я Максиму на вухо. - Надіюся, що наша наступна зустріч буде незабаром. Кожна секунда без тебе - каторга...

- І я тебе кохаю, Зоє, - говорив він. - Скоро ми будемо разом.

Через десять хвилин я все-таки випустила хлопця зі своїх обіймів та подалася додому.

Ноги неймовірно боліли. На щастя, світло вже було, та я спокійно піднялася на п'ятий поверх ліфтом. З мого обличчя не сходила усмішка. Перед очима досі стояли картини з поля...

Однак моя радість розвіялася, коли я відкрила вхідні двері та на коридор вискочила мама. Вона мала стурбований вигляд.

- Ти бачила, яка година? - впівголоса вимовила вона. - Де тебе так довго носило?

- Я була у Яни. Ми пили вино та слухали Павла Зіброва.

- Це класно! - пирхнула мама. - Але твій хлопець мені вже весь мозок виїв. Він мені пів ночі телефонував та питався, де ти? Чому ти йому не сказала, що будеш довго?

- У мене сів телефон, - скинула я з ніг туфлі та відчула задоволення.

- Сів телефон! А у подруги взяти?

- Мамо, я хочу спати. Давай завтра будемо говорити.