Розділ 15

Рештки вази я кинула до сміттєвого бака, а квіти епічно полетіли у вікно.

Так!

Мої руки без краплі совісті жбурнули букет із дев'ятого поверху. Мабуть, із двору це виглядало доволі ефектно. Навіть хотілося це побачити, але не доля.

Мені тільки залишалося надіятися, що вони нікому не впали на голову, а просто приземлилися на асфальт, на яку завтра швидко помруть під пекучим серпневим сонцем.

Після цього я помила підлогу на кухні, зробила собі чашку чорного чаю та сіла його пити. Повільно сьорбала і паралельно гортала соціальні мережі, в яких завжди творилося неймовірне.

Та взагалі весь контент, який там був, то цілковита брехня. Всі хизувалися світлинами, на яких вони несказанно щасливі та вдало виглядали. Але за усмішкою на всі тридцять два зуби могло ховатися щось інше.

Вона пише, що кохає його безмежно, а в реальності не могла терпіти та мріяла подати на розлучення. Він виставляв фото, на якому радіє, що в нього нарешті з'явилися діти, а в житті не міг терпіти свою дружину та мав три коханки і жодна його не влаштовувала. А ще хтось закидав свої фото з типу розумними цитатами та чекав коментарів похвали за них, або просто, щоб зайвий раз отримати фальшивий комплімент. Красуня, гарна, неймовірна, чарівна - то все брехня. Нікому ти не потрібний зі своїм селфі та кілометровими дурними роздумами.

Мій настрій з кожною секундою тільки погіршувався, а взагалі лиха стала, мов відьма, коли біля дванадцятої повернувся Владислав. Він був не один. Разом із ним до нашої квартири, яку ми орендуємо, притягнув ноги Вітька.

- Довго не було, - сказала я, вийшовши до них у коридор, на якому вони вовтузилися. Скидали кросівки.

Брат Владислава вирівнявся та одразу витріщив очі на мою постать, адже на мені була досі червона білизна та напівпрозорий халатик.

- Так вийшло, - відповів Владислав. По його вигляду було зрозуміло, йому не зручно від мого вигляду. Проте нічого страшного. Я ж не гола. Грудьми не трушу.

- І де картопля? - запитала я, дивлячись на них, адже вони стовпіли біля дверей з пустими руками. Мішків із бульбою не спостерігалося.

- Мама забула її наготувати, - почули мої вуха таку відповідь, яку озвучив Владислав.

Це мене обурило. Значить, вони просто так їхали двадцять кілометрів?

Химерна історія…

- Цікаво, - склала руки на грудях. - Вам зателефонували в обід та сказали забрати мішки, але з невідомих причин їх забули наготовити... Якось дивно...

- Зоє, я тобі все поясню пізніше. А зараз...

- Що зараз? - поцікавилася я. Мої очі горіли люттю.

- Пройдімо у кімнату, а ти, Вікторе, хотів дуже сильно у туалет. Чи ти забувся?

Вітька немов був у не тому просторі. Досі поглядав на мене. Це не чудно. У нього досі не було дівчини, а йому вже давно за тридцять років. Але і це не дивно.

Я не можу сказати, що Вітька негарний, але пузо, яке останнім часом тільки зростало, то його добряче псувало. Що все навіть саму сліпу дівку від нього відгонить на десять кілометрів.

Тут вже не говорила про його матір, яка за ніяку цінну не віддасть іншій жінці свого синочка. Не знала, як вона пережила той факт, що Владислав зі мною.

- Вітя, туалет там, - показала я на потрібні двері рукою.

- Ага, - пробурмотів він та неохоче розвернувся до дверей.

Ми з Владиславом залишилися наодинці. Хлопець хапнув мене за руку та  потягнув мене до вітальні, в якій почав вичитувати наче малу дівчинку, яка зробила сильної шкоди.

- Ти нормальна у такому вигляді зустрічати мене? Що я потім брату скажу? Мені не зручно. Він тебе бачив у такому...

- А мені ніяково, що ти просто так поїхав до своєї мами, щоб поїсти вареників. Я маю рацію, що ніякої картоплі не було!?

- Зоє, не починай... Я тебе прошу…

- Що не починати? Говорити правду? Да?

- Я вже все, - зайшов до кімнати Віктор.

А він хитрий лис. Не втрачає нагоди, щоб зайвий раз подивитися на мене. Він ще той розпусник.

- Я радий за тебе Вікторе, - проскрипів Владислав. - Гадаю тобі пора...

- А чай з лимоном? Ми ж наче…

- Наступного разу, - подався він до нього та вивів із кімнати, штовхаючи його у плече.

- До зустрічі, - говорив його брат.

Хвилин п'ять у Владислава пішло на те, що виставити Вітьку за двері та повернутися до мене, щоб далі з’ясовувати ситуацію.

Однак за той час я повернулася до спальні, в якій налила собі трішки вина в бокал, скинула халат та лежала на ліжку. Деякі свічки ще горіли та давали слабке освітлення.

- Зоє, ти не уявляєш, як мені зараз соромно, - зайшов Владсилав до спальні та зупинився.

 Без халата я виглядала набагато краще. Вікторія добряче розумілася на білизні.

- А мені не зрозуміло чого ти поїхав додому, - ображено дивилася на нього. - Невже твоя мама боїться, що я тебе тут ображаю та абсолютно не годую?