Розділ 12

До кінця дня я зробила той чортовий звіт. Це було дуже добре, бо це означало тільки одне - завтра увесь день фактично відпочиватиму на роботі. Ця думка надзвичайно приємно мене гріла.

За десять хвилин до п'ятої я зберегла файл та зробила його копію на флешку. Такі міри застереження у мене були завжди, бо хто його знав, що могло статися з технікою, а так вірогідність збереження інформації набагато більша.

Коли всі маніпуляції були виконані, то я стала збиратися додому та паралельно думати чим сьогодні здивувати Владислава. Ідей було багато, мов бджіл у вулику, а ось часу, на жаль, мало.

Він зазвичай приходив із роботи о половині восьмого вечора. Отже, у мене було майже три години, із яких хвилин сорок у мене піде на дорогу та магазин. Треба щось ще приготувати на вечерю. Але так мало часу...

Звісно, можна замовити суші або піцу, щоб точно все встигнути зробити.

Мабуть, так і буде. Краще раніше прийду додому та приведу себе до ладу, а їжу приготує шеф-повар у ресторані.

Однак коли я стала на свої ноги, то мене прорізала думка, що зараз народжу їжака. П'ятка боліла та сіпалася неймовірно.

І як мені дійти додому? За тридцять хвилин ходьби я просто здурію від болів.

Я назад сіла за стіл та почала думати, що робити. Мій максимум ходьби сто метрів. А варіант виходив один -  доведеться брати таксі, бо інакше ніяк не вийде.

У смартфоні мої пальці швидко відкрили потрібний застосунок і викликали водія, який мав приїхати на білому авто через п'ять хвилин. Цього часу має вистачити мені, щоб спуститися на перший поверх.

Кожний крок був для мене випробовуванням на міцність. Біль настільки сильно давив на нервові закінчення, що мозок, який приймав ці сигнали, мутнів і здригався.

Мабуть повторюся, але ніколи не могла подумати, що ці туфлі принесуть мені такий цікавий подарунок.

Коли я вийшла з офісу, то мріяла скоріше скинути це кляте взуття.

- Чекаєш на свого милого? - пролунав за спиною знайомий голос. Це був знову Іван. Щось у мене сьогодні невдалий день, що аж двічі на цього негідника натрапила.

- Ну точно не тебе, - відказала я, скрізь біль.

- Шкода, - встав він переді мною та починав знову розглядати з ніг до голови

Зі свого боку я дивилася скрізь на нього та думала, щоб його особа скоріше зникла з моїх очей.

- Поїдемо до мене?

- Навіть якщо ти мені запропонуєш мільярд доларів, то ні.

- А якщо незабутню ніч? - солодко муркотів. - Ти будеш все життя її згадувати зі захватом. А якщо у нас все добре складеться, то можливо вона буде не остання...

- Не дратуй мене, - грізно сказала я та скоріше мріяла його спекатися.

Невже він не розумів, що не всі дівчата такі дурні та існувала частина, які абсолютно не бажала лягати до нього в ліжко.

- А які ми злі, - зробив він крок до мене, що я почала чітко відчувати запах його парфумів. Хоч вони коштували чимало, проте аромат у них був огидний. Дуже різкий та неприємний. Але це суто моя думка.

- Йди геть, - пролунав мій голос, а очі нарешті побачили авто, яке мало відвести мене додому. Ніколи в житті таксі так вчасно не приїжджало.

Я попри біль відійшла в сторону від Івана та швидко сіла на заднє сидіння білої іномарки. На щастя, вікна цього транспортного засобу було тоновані, тому Іван не бачив, як я посміхалася від його скривленого обличчя.

Так йому і треба було! Козел…

Через десять хвилин я була вдома. Тільки зайшла у коридор, то туфлі геть полетіли з моїх ніг.

Тепер відчула полегшення, а коли кинула погляд на п’ятку, то жахнулася - рана була не тільки червоною, а з з неї сочилася якась невідома рідина.

Ой…

Треба вжити негайні дії, аби не стало гірше, проте зараз треба було замовити суші, а потім вже зайнятися своєю зовнішністю та проблемами.

Замовлення мали мені принести о половині восьмого. Тому в мене було дві години, аби облаштувати кімнату та сходити в душ, а останній був для мене перші десять секунд невимовною каторгою. Вода, яка потрапляла на рану, викручувала мої нервово закінчення. Але потім це відчуття зникло, та я швидко помила голову й тіло.

Після цього дістала аптечку та нормально продезінфікувала ногу та наклала на неї обітований пластир. Тепер мені наче було простіше, і я кинулася наносити макіяж.

Мої руки намалювали чорні ідеальні стрілки, а губи палали від помади. Звісно, можна було ще вирівняти волосся, але мене підганяв час, що летів, мов літак.

Мені треба вже одягатися та прикрашати ліжко, на якому на таці стоятиме смачне вино,  келихи, ароматичні свічки та суші. На щастя, я мала одну приховану пляшку червоного пійла.

За порадою подруги я одягла червону білизну, яку вона мені подарувала, та чорні панчохи. На вверх я накинула темний атласний халат і стала прикрашати кімнату, що зайняло у мене пів години.

По всій спальні я розставила свічки, які нагороджу вогнем перед приходом Владислава, а щоб жаркий день, який танцював надворі, не псував романтику, то я завчасно закрила штори.