Коли вибір лише один

Розділ 4

На годиннику стояла третя година ночі. Всередині мене гріла думка, що завтра, а тобто вже сьогодні, неділя та нікуди не треба йти, а тобто на роботу.

Понад три години ми сиділи з Максимом на кухні, на якій розмовляли про його роботу та інші речі. Виявилося, що у нас дуже багато спільного. Це якось дивно. Навіть із Владиславом у нас було всього менше, хоча знаємо одне одного доволі довго.

Ми чухали свої язики про роботу, музику, книги та навіть хобі. Я дуже здивувалася коли дізналася, що Максим любить вишивати хрестиком. Він навіть показав декілька своїх робіт на телефоні. І картини там були просто неймовірними. Я навіть відвалила щелепу від здивування.

- А, Лариса каже, що то дівоче заняття, але мені подобається. Це мене сильно заспокоює, бо робота таксистом дратує. Ти цілий день на дорозі, на якій бігає до біса багато оленів, а вишивання – релакс.

- Невже по місту пересуваються дикі тварини? - здивувалася я.

- Ага, дуже багато. Особливо вони люблять купувати великі та дорогі автомобілі.

Я підвисла. Не могла зрозуміти слів хлопця. Як тварини можуть собі дозволити таке. Щось тут не так…

- А як вони можуть їздити на авто, якщо у них копита? - запитала я.

Хлопець вибухнув від сміху. Став закривати руками обличчя та витирати сльози, що покотилися від таких бурних емоцій.

- То люди, а не тварини. Просто вони на дорозі поводяться, як олені, бо не знають правил...

- Ааа.., - стала також сміятися я.

У такому позитивному річищі тривав наш вечір, поки не відчинилися двері. За ними стояла Мирослава, яка була настільки налигана вином, що погляд її очей був скляним, а щоки настільки червоними, немов вона намазала їх буряком.

- Іменинник просить торт, - ледве піднявся язик блондинки. -  А я бажаю понад усе активоване вугілля.

- Тобі зле?

У відповідь дівчина махнула головою та вийшла з кухні. Я зиркнула на Максима, а потім на шафу, яка висіла за ним. Саме там, на верхній полиці, лежали таблетки.

Я встала та зайшла за спину хлопця, який одразу розвернувся. Його очі були на рівні моїх сідниць. Я дивилася на шафу. Думала, як мені вилізти.

- На стільчик, - немов прочитав Максим  мої думки та поставив мені його, а сам продовжував сидіти.

Я одразу стала на стільчик, а потім зрозуміла, що хтось зараз хитрував та зовсім переходив межі. Треба було сьогодні одягати штани, а не цю блакитну сукню, яка...

- І де твої очі? - звернулася я до Максима, взявши таблетки.

- Дивляться у вікно.

- Невже, - розвернулася я до нього та зловила за хвіст подив. Його голова дійсно була повернута в іншу сторону.

-  Я ж одружений чоловік...

Я  на ці слова не відповіла, а мовчки злізла зі стрільця та пішла до кімнати, в якій знаходилося головне застілля.

Ми посиділи ще годинку, але вже всі разом. Мирославі стало краще, а ось Лариса сильно перебрала. Звісно всі в кімнаті були неймовірно п'яними, але вона била рекорд. Алкоголь настільки її затуманив, що вона навіть не могла чітко говорити.

Після мого торту, який виявився дуже смачним, було ухвалено рішення розходитися, адже пити вже було нічого, а деякі вже засинали, або знову починали говорити про роботу. Це стосувалося звісно мого хлопця, Лариси та Мирослави.

Невдовзі ми вже стояли біля вхідних дверей. Максим уже викликав таксі, а Владислав закривав двері.

- Я забула телефон, - рилася у своїй сумці Лариса.

- А я тільки зачинив,- закотив очі Владислав та хитнувся на ногах.

- Я хочу в туалет, - додала Мирослава.

- Ну дівки, - невдоволено пробурмотів мій хлопець.

- Тоді ми будемо спускатися, - зненацька сказав Максим та потягнув мене до ліфта, який цієї миті відчинився.

- Добре, - намагався втиснути ключ у замок Владислав.

За хвилину ми перебували у тісній кабіні, яка повільно спускалася до першого поверху. Я сама незрозуміла, як це сталося, але мене стали обіймати руки Максима.

Ми цілувалися…

Так полум'яно та швидко, що просто не передати. Я відчувала, як моє тіло теліпав легенький струм, який вироблявся від емоцій. Це була наслідки палка пристрасть, що не передати. Я ніколи в житті не відчувала нічого подібного. Було так солодко, наче я в раю. Кожний його дотик приносив неземне задоволення.

- Ти думала, що я дійсно глядів у вікно, - говорив він мені на вухо, цілуючи шию та притискаючи до стін ліфта. - Я оцінив твою рожеву мереживну білизну. Не уявляєш, як мені хотілося до неї торкнутися та відчути, що ти дійсно хочеш від мене.

- Зараз тобі ніхто не заважає це зробити, - важко дихала. - Дозволяю тобі.

- А я не думав питати цього, - прошепотів він мені на вухо. Цієї миті я ледь не розтанула від задоволення. Моє тіло стало вигинатися. Його руки були такими ніжними, як пелюстки троянд.

Але це все не довго тривало. Як тільки відчинився ліфт він відпустив мене.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше