Коли вибір лише один

Розділ 1

Стояла літня ніч, яка з відкритого вікна простягала руки і торкалася до мого тіла. Вона дарувала приємну прохолоду. Її дуже сильно не вистачало протягом спекотного дня, який так сьогодні довго тягнувся.

Навіть не передати, який був довгим він, але як тільки помаранчеве сонце сховалося за сусідні багатоповерхові сірі будинки, що стояли тут вже понад пів століття та депресували, то все змінилося.

Прийшов прохолодний вечір, який переріс у темну ніч. Спочатку мені хотілося, щоб це все скоріше завершилося, проте така думка була
хибною. Але цього я тоді ще не знала.

Зараз усе було немов у густому вересневому тумані, що вперше впав на землю та навіював на все загадковість.

Також це все п'янило, але не як звичайний алкоголь, а зовсім по-іншому. Це відчуття вельми складно описати… Або я дійсно перебрала шампанського, яке в келиху досі пускало догори маленькі бульбашки.

Мої руки огортало тепло. Воно було чужим та несподіваним, проте приємним. Із кожною секундою його хотілося все більше, але це поза межами реальності.

Звісно, можна податися пориву пристрасті, яка, немов дужий вітер, тебе підхопить та піднесе вгору до перистих хмар... Але що буде потім?

Падіння...

Буде важко після такого повертатися до реальності. Треба мати межу, але як її сильно хочеться перетнути. Вона немов сама просила, щоб забули про її існування…

Проте ні.

Треба пам’ятати.

Блакитні очі тягнули до себе, але знайомі сірі, що вже шість років сиділи у мені, не давали піти від них. Я не хотіла їх зраджувати, але чому так хотілося? Де у мені взялися думки, які говорили послухати серце?

Мабуть, то все лихий алкоголь. Я перепила спиртного, та зараз у мою голову лізло непотрібне. Треба повертатися до реальності. Досить цього всього… Але так не хотілося це все припиняти. Зараз так солодко та приємно, що важко відмовитися від цього.

Руки Максима вже палали, але я не забирала свої. Ми кидали погляди одне на одного та слухали тишу, яка стояла навкруги, окутуючи ніжною інтимністю.

Не вистачало до цього лише свічок та п’янкого запаху ванілі. Навіть не заважала мовчанка, яка вже тривала понад десять хвилин.

Вона не була незручною та такою, яка б у кожного викликала зніяковілість, а навпаки приємною, бо ми розуміли одне одного без слів.

Дивно…

Раптово за вікном пролетіла якась голосна та швидка пташка. Моя чорнява голова одразу розвернулася туди.

Душа раділа, що це не вхідні двері, до яких кожної секунди могли прийти люди, які це все зіпсують. Так воно і буде. Це я точно знала. Навіть не треба йти до ворожки. Саме вони все припинять.

Я розвернулася до хлопця. Він навіть не перевів погляд до вікна. Дивився лише на мене…

Дивний?

 Однак ще чудніше сидіти посеред кімнати, склавши під себе ноги, та триматися за руки.

- У тебе дуже приємні руки, - нарешті пролунав голос Максима, якого я навіть не очікувала почути. - Хочеться відчувати їх більше.

- Насолоджуйся поки є момент, бо коли з’являться наші...

- Хай собі приходять, - перебив мене він та тепло усміхнувся. - Зараз не бажаю про них думати… Не бажаю…

- Так не можна, - сказала я ті слова, які суворо диктувала мені совість. - Ми не маємо так поводитися. Це не правильно. Лариса твоя....

- Хто? - знову перебив він мене.

- Дружина, - прошепотіла я та заплющила очі.

У голові пронісся спогад - два роки тому була на весіллі Максима та Лариси, яка була такою красивою нареченою, що я навіть заздрила їй, уявляючи, що та біла сукня на мені, а поряд мій Владислав.

- Але не стіна, - неочікувано пролунала така відповідь від нього.

- Що? - не вірила я своїм вухам. Він взагалі розумів, що говорив?

Цей хлопець, мабуть, здурів, або...

За вікном піднявся вітер, який загнав до кімнати ще більше прохолоди, яка тими руками вже не ніжно торкалася мене, а вдарила  - дала морозного ляпаса. На деяку коротку мить я зрозуміла, що відбувалося, але...

- Тобі хтось говорив, що в тебе гарні губи? - наче не чув мене Максим та ще сильніше стиснув мої руки, що мені.. сподобалося.

- Так не має бути...

- Це буде між нами...

- Це брехня...

- Секрет, - прошепотів він та зненацька потягнув мене до своїх обіймів.

Це було так неочікувано, як блискавка посеред ясного неба взимку. У цю мить все у голові пішло шкереберть, а також додолу впав бокал мого шампанського. Солодка рідина швидко увібралася у зелений килим і намочила його.

- Що ти робиш? -  запитала я, а він заглядав у мої очі, які перелякано гляділи на нього.

- Те, Зоє, що хотів дуже давно...

Він став неквапно нахилятися до мене, а я почала думати, що це сон. Все дуже відбувалося повільно та романтично, але у той момент, коли наші губи мали зімкнутися в поцілунку, то пролунав лякливий шурхіт біля дверей, який означав лише одне - Владислав та Лариса вже тут. Вони про щось розмовляли та доволі гучно. Ніби спеціально подавали знак, що вони поряд.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше