Глава 23

Ось вже з півгодини міряю кроками ширину майданчика на оборонній стіні: п'ять кроків туди, п'ять кроків назад. Я в тій самій галереї біля Північної вежі з чудовим краєвидом на Нижній Дар-Гард, де колись давно, на мій шістнадцятий день народження, Нік подарував дивний малюнок, що змінив моє життя. Місто так само прекрасне у світлі нічних вогнів, як і тоді, тільки хвилююся я в сто разів сильніше.

«Що я йому скажу? Як це сказати? Як це взагалі можна сказати?! А якщо він не погодиться? Що, якщо він не захоче? Як же з ним тоді попрощатися? Він нічого не обіцяв, не пропонував, ми жодного разу не говорили про те, що далі, а що далі?» – одна думка у моїй голові перебиває іншу. Я метушуся, нервуюсь і не можу підібрати потрібні слова.

Цілий день я провела на Великій Раді Лордів. Він скликається зазвичай двічі на рік або, як зараз, в екстрених випадках. Такими екстреними випадками стали моя коронація і, хто міг би подумати, моє заміжжя. Якщо з першим усе було зрозуміло, то друге стало проблемою.

Наше з Анадром оголошення про те, що ми не маємо наміру одружуватися, шокувало всіх. Лорди звикли вважати Анандра своїм майбутнім королем, а питання об'єднання наших земель – вирішеним. Союз обіцяв їм розширення повноважень, а отже, збільшення влади та достатку. І тут таке!

Коли буря заперечень, прохань змінити рішення та закликів до почуття обов'язку вщухла, члени Ради одностайно дійшли висновку, що мене все ж таки необхідно терміново видати заміж, оскільки королівству потрібен спадкоємець. Спадкоємець – запорука продовження династії, гарант миру та спокою. Мій майбутній чоловік мав забезпечити отримання цього спадкоємця. Мене, ясна річ, ніхто не запитав ні щодо заміжжя, ні щодо бажання ставати матір'ю. Уявляю, як вони зраділи б, дізнавшись, що дітей взагалі можна вирощувати в пробірці!

Гарячі дебати розгорілися довкола списку кандидатів на мою руку, який включав імена представників знатних сімей із різних земель.

Здивувало те, що в ньому не було жодного неодруженого короля сусідніх держав. Звичайно, таких було небагато (всього три, тому що на Дар-Террі одружилися досить рано, а овдовівши, поспішали знову зв'язати себе узами взаємовигідного шлюбу), але вони були. Потім мене осяяло: сильний, незалежний король їм не потрібен, їм потрібен король-маріонетка, щоб самим керувати землями. Виходить, я для них дівчинка, яка нічого не тямить у державних справах, легко піддається контролю та маніпулюванню? Хіба своїми вчинками я не показала, на що здатна? Прикро! Доведеться якнайшвидше переконати їх у зворотному.

Але зараз сваритися не хотілося - вони мені потрібні були для зміцнення отриманої влади, - тому сиділа тихо, придивлялася до кожного, намагалася зрозуміти, що кому потрібно, в чому їхні слабкі сторони і як, зрештою, ними правити.

Нік як претендент навіть не розглядався: хоч і дворянин, але не зі стародавнього роду і не багатий. З такою постановкою питання я була категорично не згодна.

Кожен лорд ратував за свого протеже, і обговорення швидко зайшло в глухий кут. Тоді я і запропонувала Ніка у якості їхнього майбутнього короля. Всіми правдами і неправдами, зіштовхуючи в словесних суперечках одного лорда з іншим, виявивши воістину титанічні зусилля, мені все ж таки вдалося переконати їх у тому, що герой війни за звільнення земель від узурпатора, людина, яку любить простий народ і поважають солдати, людина, що підняла військову справу в нашій державі на новий рівень, гідна стати королем та моїм чоловіком. За Ніка також заступилися Анандр, Великий алхімік Хельг та лорд Стейнтон. Хоч і неохоче, але Велика Рада затвердила кандидатуру. Тепер мені треба було повідомити новину цій самій кандидатурі, адже я так і не знала, чи хоче він на мені одружитися, чи хоче бути королем, чи взагалі хоче повернутися на Землю.

Чую знайомі кроки. Мої нерви максимально напружені.

- Ви звали мене, міледі?

- Все вийшло?

- Доручення виконано: води Великомор'я зберігатимуть зброю з XXI століття надійніше, ніж Діва озера Екскалібур[1].

- Залишіть нас! – наказую стражникам.

Коли вартові зникають, Нік підходить до мене і обіймає.

- Я сумував. Тепер, щоб зустрітися з тобою, потрібно просити аудієнцію.

«Так, вже легше, він тужить, можливо, все пройде легко», - проноситься в голові. Відсторонююсь, роблю крок назад і урочисто промовляю:

- Лорде Атікіне[2] Ульвіку, ви зробили багато для нашої держави, тому пропоную вам стати королем.

- Приємна для мого его пропозиція, Ваша Високосте, – вклоняючись, каже Нік. – Чи означає це, що я маю одружитися з вами?

Я, як уві сні, не розуміючи, до чого він веде, киваю.

- Маю час до завтра? – Я знову киваю. – Добре, обіцяю подумати. - Розвертається і йде.

Ну що не так? Він мене не любить? Я йому не потрібна? Тоді навіщо він змусив так шалено себе покохати?

Сльози самі собою ллються з очей. Прикриваючи фонтан, який не зупиняється,  хусткою, поспішаю до своєї кімнати. По дорозі зіштовхуюсь з Анандром. Він із запитом дивиться на мене, я махаю головою на знак негативної відповіді і вже просто біжу до рятівної обителі.

У сльозах, муках, докорах на свою і Ніка адресу проводжу залишок вечора і, знесилена, засинаю близько опівночі.