Глава 22

І зійшлися два війська на одному полі для битви не на життя, а на смерть. Звучить пафосно, але це виглядає дуже вражаюче. І хоча відстань між нами приблизно дорівнює кілометру, чітко бачу на протилежному боці, як перед першою лінією солдатів гарцюють на конях Кастор та його вірні союзники – лорди Бріг та Валд. Ось король-узурпатор відокремлюється від інших і разом із Бригом скаче до центру поля. Жваво так скаче! Мені трохи страшно, але намагаюся не видати себе.

- Час, – кажу я. – Якщо буду вбита, то, королю Анандре, прошу заступитися за спадок мого роду і зайняти трон Північних земель та Озерного краю.

- Даю слово бути гідним спадкоємцем, правити, дотримуючись законів честі, совісті та справедливості.

Все – право на трон передано при кількох тисячах свідків, які підтвердять його, якщо зі мною щось трапиться.

Ми з Ніком галопом мчимо на імпровізований майданчик для поєдинку.

- Давно не бачилися, кузино, - звертається до мене Кастор.

- Не скажу, що зустріч приємна.

– І твій коханець тут! Не могла залишити його вдома, охороняти спідниці? Про твої пригоди відомо вже в усіх землях, маленька блудниця, - намагається вивести мене з себе ворог.

Нік зовні спокійний, але помічаю, як побіліли кісточки на його кистях, що стискують руків’я меча.

- То кого ти більше боїшся: його чи мене? – теж намагаюся вивести опонента.

Кастор криво посміхається і видає:

- Хочу бути поблажливим до тебе, нерозумна дитино. Для чого це все? Готовий пробачити тебе, якщо покаєшся. Можливо, виявлю поблажливість та зроблю своєю дружиною, якщо гарна будеш у ліжку і переконаєш у своєму коханні.

- Не дочекаєшся! До того ж у тебе є дружина. Її куди?

- Вона безплідна. Завжди можна замінити одну на іншу.

- Негідником ти був, Касторе, негідником і залишишся! А ти мене все ж таки боїшся, раз пропонуєш здатися, і бажаєш зараз навіть більше, ніж сім років тому. Не про тебе, виродок!

- Тоді я просто вб'ю тебе, голову насаджу на пику і пронесу через все королівство, а тіло кину на розтерзання собакам! Чи ти думаєш, що впораєшся зі мною, самовпевнена дівко?

Слова Кастора не дуже турбують, більше переживаю за реакцію Ніка, але той навіть не ворушиться, правильно сприймаючи все, що відбувається. Якби не важливість моменту, уявляю, з яким задоволенням він всадив би меч у Кастора!

- То вирішимо питання по-сімейному, сестричко? Яку зброю обереш? - кидає Кастор, піднімаючи арбалет.

- Свою, – відповідаю і дістаю пістолет.

- Що це за шматок металу?

- Вважатимемо, що трохи покращений арбалет. А ти, дивлюся, не дуже лицарську зброю вибрав. Вважала, що хоч у цьому питанні не виявиш боягузтво і візьмеш меч чи сокиру.

- Не бачу потреби, адже і ти не лицар, а баба, а з бабами я волію розбиратися швидко.

- Боягуз!

Ми обираємо позицію. Кастор дивиться з презирством на мене, я з ненавистю на нього. Лорд Бріг зачитує встановлені під час поєдинку правила. Не встигає секундант дати команду: «До бою!», як Кастор випускає стрілу. Мені вдається ухилитися. Стріла лише злегка зачіпає мою руку.

- Боягуз! – останнє, що чує Кастор перед тим, як упасти, вбитий моєю кулею.

Бріга постріл злякав, справді злякав, тому, не зволікаючи ні хвилини, він заскакує на коня і мчить до фаланг своїх військ. З боку розташування нашої армії лунають радісні крики.

- Ти поранена? - підлітає Нік, швидко робить тканинний джгут, щоб зупинити кров, і забинтовує рану. Побачивши, що вона не смертельна, трохи заспокоюється. – Потім сам уб'ю тебе! А зараз швидше повертаємося, бо не думаю, що смерть Кастора зупинить Валда: він давно придивляється до трону.

Тільки ми встигаємо дістатися першої шеренги солдатів, як бачимо, що армія противника йде в атаку. Лорду головнокомандувачу наших військ віддано наказ чекати і нічого не робити до особливого розпорядження.

Мене Нік передає цілителю, сам бере автомат і разом з Анандром стає на чолі бойового порядку. Як вони чудово виглядають! Гротескно, але жахливо! (До цього моменту інформація про нову зброю зберігалася в найсуворішому секреті.)

І поки нападники скорочують відстань, щоб почати стріляти з луків і метати списи, мої славні воїни спокійно переглядаються і натискають на гачки. Автоматна черга розриває повітря. Скошені пострілами, чоловік двадцять падає. Ще кілька черг, і наступ захлинається, оскільки солдати, що не пам'ятають себе від страху, розбігаються в різні боки. Епічна перемога!

Наші воїни теж налякані, але вид противника, який ретується, справляє такий ефект, що про страх на якийсь час забуто. Переможні вигуки лунають звідусіль.

Нік віддає зброю, сам сідлає на коня і очолює атаку. Мені на полі бою вже не місце – слуги відвозять до табору.