Кажуть, більшість людей добре пам’ятають себе з підліткового, приблизно, віку. Дехто зберігає в пам’яті окремі епізоди з глибокого дитинства, які, ймовірно, залишили якийсь особливий слід у їхньому житті.
Віра народилася взимку, глибокої холодної заметільної ночі. Мама розповідала, що перед тим, як її повезли з переймами до пологового будинку, вона грала в хокей, стояла на воротах і зовсім не збиралася народжувати того дня. От із того моменту все в житті Віри й відбувається: абсолютно неочікувано, з бухти-барахти.
Якось Віра розповіла мамі про своє явлення на світ. Віра чітко пам’ятала вузький темний коридор усередині мами, політ у порожнечу, приглушене світло свічок, прохолодну воду, якою її поливали, і великі холодні червонуваті руки жінки, яка спершу дивом спіймала її в темній бездонній пустоті, потім мила, потім загортала у щось, здається, у простирадло. Скільки разів потім прокидалася Віра серед ночі в холодному поту, перериваючи тим самим свій безкінечний політ у безодню.
Мама була вражена спогадом Віри, адже чітко пам’ятала, що ніколи раніше не згадувала при доньці, що під час її народження в пологовому не було світла, а за вікном вирувала завірюха. І народжувала вона, справді, при тьмяному світлі свічок.
Пам’ятала Віра, як, будучи кількамісячним немовлям, безтурботно спала на руках у своєї бабусі під старою вишнею, де та сиділа, вибігши в паніці з хати серед ночі через раптовий землетрус. Ясно пам’ятала Віра червону в білу клітинку вовняну ковдрочку, теплу, але нещадно колючу, що дряпала щічки безмовні через ранній вік героїні. Проте так добре ы затишно було під чорним небом, густо усіяним яскравими точками мільярдів зірок, у надійних бабусиних руках.
А ще пам’ятала Віра, як лежала вона, така крихітна, у величезному дерев’яному ліжечку, десь на самому його дні, а навколо стояв цілий натовп гігантських друзів її юних батьків, які з галасом розглядали маленьку Віру. Батьки були дуже молодими, коли народилася їхня донька, і жоден із їхніх друзів тоді ще не мав дітей. Хтось поклав поруч із новонародженою маленьку ганчір’яну мишку.
Так і не з’ясували тоді, звідки вона взялася, хто її приніс. Але Віра свято вірила, що ганчір’яну мишку їй приніс її Ангел-охоронець, і допомагала їй ця крихітна мишка не раз вижити, щоби дати життя своїй донечці. Багато років, відтоді як мишка опинилася в її ліжечку, Віра спала, міцно затиснувши її в руці. Щоночі.
І в пологовий, коли чекала народження своєї донечки, вона взяла мишку з собою, спала з нею щоночі, як завжди, як робила це все життя. А коли Віру збирали додому після виписки з новонародженою, мишка зникла. Шукали її всім пологовим, бо Віра була улюбленицею всіх, провела там, на збереженні, багато місяців. Але так і не знайшли. Наче крізь землю провалилася, зникла в іншому вимірі маленька миша. А Віра про себе знову зрозуміла: Ангел-охоронець забрав безцінний дар назад, бо маленька мишка виконала свою місію: зберегла життя Вірі до народження її дитини.
Багато ночей Віра не могла нормально заснути, їй не вистачало пошарпаної старої ганчір’яної мишки, розміром із її долоню. І лише згодом навчилася Віра міцно й спокійно засинати, уявляючи в своїй руці ту маленьку сіру мишку.