Розділ 33. Погляд із небес

Ранок був тривожним.
Не через звуки. Не через рух.
А через відсутність.
Ліс мовчав занадто глибоко. Птахи не співали, вітер не торкався листя. Навіть річка, що текла неподалік, звучала приглушено, ніби щось стримувало її.
Афіна прокинулася раніше за інших.
Її серце билося швидше, ніж мало б. Печать у грудях відгукнулася легким, але настирливим теплом.
— Щось не так… — прошепотіла вона.
— Я теж це відчуваю, — одразу відповів Сайрус, навіть не відкриваючи очей. — І це не Серафель.
Це прозвучало гірше, ніж будь-яка відповідь.
Команда піднялася швидко.
Діоніс мовчки оглянув периметр, Хестес натягнув тятиву, Люмін зосередилася, ніби намагаючись «почути» магію довкола.
— Нас знайшли, — сказала вона тихо.
— Хто? — коротко запитав Хестес.
Люмін повільно підняла голову вгору.
— Ті, хто не хотіли, щоб ми сюди дійшли.
Афіна теж підняла погляд.
Спочатку — нічого.
Потім — світло.
Тонкі промені, що розрізали небо, спускаючись вниз, як леза.
— Ангели… — прошепотіла вона.
Вони з’явилися без крилатого шуму.
Чисті, світлі постаті, що спустилися з неба, ніби саме світло прийняло форму. Їх було троє. І кожен із них ніс у собі щось холодніше за будь-яку тінь.
— Ви зайшли занадто далеко, — пролунав голос одного з них.
Він не кричав. Не погрожував.
Але в його словах не було місця для вибору.
Діоніс зробив крок уперед.
— І що тепер? Ви нас зупините?
— Якщо буде потрібно, — відповів інший ангел.
Сайрус тихо видихнув.
— Вони не прийшли домовлятися.
— Вони прийшли закрити питання, — додала Люмін.
Афіна відчула, як печать починає нагріватися сильніше.
Але цього разу це було не попередження.
Це була… реакція.
— Ви знаєте, хто я, — сказала вона, дивлячись на них.
Ангели мовчали кілька секунд.
— Саме тому ми тут, — відповів перший.
— Тоді скажіть правду, — різко сказала Афіна. — Ви знали, що сталося з архонтами.
Тиша.
Коротка. Напружена.
— Ми зробили те, що було необхідно, — відповів ангел.
— Ви зламали їх, — тихо сказала вона.
— Ми врятували світ.
— Ціною їхнього життя.
— Ціною війни, яка не повторилася.
Їхні голоси не підвищувалися. Але кожне слово било сильніше за удар.
— Вони не бачать різниці, — тихо сказав Сайрус. — Для них це одне й те саме.
— Для них — так, — відповіла Афіна. — Але не для мене.
Світло навколо ангелів стало яскравішим.
— Ти ще не розумієш, — сказав один із них. — І саме тому ти небезпечна.
— Я небезпечна, бо знаю правду? — запитала вона.
— Ти небезпечна, бо можеш змінити порядок.
Це було сказано спокійно.
І саме тому — страшно.
Діоніс зробив ще один крок уперед.
— Якщо ви прийшли нас зупинити — спробуйте.
Хестес натягнув тятиву.
Сайрус опустив руку на меч.
Люмін тихо прошепотіла щось — і повітря навколо них здригнулося.
Афіна не рухалася.
— Я не хочу битви, — сказала вона.
— Ми теж, — відповів ангел. — Але ми не дозволимо тобі зруйнувати те, що було створене.
— Я не руйную, — тихо сказала вона. — Я відкриваю.
І тоді світ зламався.
Не повністю.
Але достатньо, щоб почати.
Один із ангелів підняв руку — і світло ринуло вниз.
— Обережно! — крикнув Хестес.
Бій почався.
Діоніс кинувся вперед першим, приймаючи удар на себе. Світло вдарило в нього, але він витримав, хоч і відступив на крок.
Сайрус з’явився збоку, його тінь обвила одного з ангелів, стримуючи рух.
— Вони швидші, ніж здаються! — крикнув він.
Люмін підняла руки, створюючи бар’єр світла навколо Афіни.
— Я не зможу тримати це довго!
Хестес випустив стрілу — вона пролетіла крізь світло й на мить змусила одного з ангелів відступити.
Афіна стояла в центрі.
Світло й тінь навколо неї почали рухатися.
Печать спалахнула.
— Зупиніться! — крикнула вона.
Але цього разу її ніхто не почув.
Або не захотів.
І саме в цей момент…
Повітря здригнулося.
Темрява рухнула між ними, розриваючи світло.
— Досить, — пролунав знайомий голос.
Серафель.
Він не нападав.
Він просто… зупинив усе.
Світло ангелів похитнулося.
Команда завмерла.
Афіна підняла на нього погляд.
І вперше зрозуміла —
тепер усе стало ще складніше.