Страшна історія

Емілі втомлено повернула ключ у замку. Позаду був виснажливий восьмигодинний день за касою супермаркету: нескінченний писк сканера, незадоволені покупці та ноги, що гуділи від напруги. Єдине, що утримувало її на плаву — це думка про теплу орендовану квартиру на третьому поверсі старого бруклінського будинку і про пухнастий клубочок, який чекав на неї.

— Привіт, Моті, — втомлено посміхнулася Емілі, щойно переступила поріг.

Товстий рудий кіт із білими лапками вже терся об її джинси, видаючи голосне, утробне муркотіння. Дівчина роззулася, підхопила кота на руки і з задоволенням почала гладити його, уткнувшись носом у теплу шерсть. Уся  втома почала потроху відступати.

Залишивши задоволеного Моті крутитися на кухні, Емілі заходилася готувати вечерю. На пательні вже апетитно шкварчали макарони з сиром, коли тишу квартири прорізав різкий звук.

Дзінь-дон.

Емілі здригнулася. Вона нікого не чекала. Дівчина підійшла до  дверей, подивилася у вічко — на сходовому майданчику було порожньо. Тільки тьмяно горіла стара лампа.

— Напевно, дітлахи балуються, — пробурмотіла вона і повернулася до плити.

Буквально за п'ять хвилин, коли вона вже викладала їжу на тарілку, дзвінок повторився. Цього разу більш наполегливо.

Дзінь-дон. Дзінь-дон.

Емілі різко відчинила двері, готова вилаяти хуліганів. Але в коридорі знову нікого не було. Сходові прольоти мовчали, а луна її власного дихання здалася дівчині надто гучною. Легкий холодок пробіг її спиною. Логіка підказувала, що втекти так швидко рипучими сходами неможливо, але вона змусила себе закрити замок на всі три оберти.

Повечерявши, Емілі влаштувалася на дивані у вітальні й увімкнула телевізор. Якийсь час усе було спокійно, поки її погляд випадково не впав на підлогу.

Моті. Кіт не просив їжі й не спав поруч, як зазвичай. Він заліз  під диван. Його вуха були щільно притиснуті до голови, а широко розплющені, сповнені жаху очі-ґудзики були спрямовані вглиб темного, неосвітленого коридору, що вів до спальні. Раптом з-під дивана пролунало тихе, утробне шипіння.

— Гей, Моті, ти чого? — невпевнено сказала Емілі, вдивляючись у темряву коридору.

Вимкнувши телевізор, вона пішла в ліжко й укрилася м'якою флісовою ковдрою до самого підбородка. Сон сморив її майже миттєво.

...Вона прокинулася посеред ночі, сама не розуміючи від чого. У кімнаті було тихо, лише за вікном ледве чутно шумів нічний місто. Моті згорнувся затишним рудим клубком у неї в ногах і мірно сопів. У горлі пересохло. Дівчина акуратно, намагаючись не потурбувати кота, вибралася з-під теплої ковдри й пішла на кухню. Вона налила себе склянку прохолодної води, випила її залпом і на мить завмерла, дивлячись у темне вікно.

Емілі повернулася до спальні. Навпомацки прослизнувши до ліжка, вона лягла назад і простягла руку, щоб погладити Моті. Але кота на місці не було. Дівчина натягнула ковдру до підборіддя, вирішивши, що кіт просто пішов у своїх справах, і заплющила очі. І в цю саму мить тишу розірвав протяжний скрип, від якого в жилах застигла кров.

Важкі дерев'яні дверцята шафи, що стояла навпроти ліжка, почали повільно, сантиметр за сантиметром, відчинятися самі по себе. У ту ж секунду прямо з-під ліжка пролунало запекле шипіння Моті.

Серце Емілі пішло в п'яти. Паніка засліпила її. Вона різко метнулася вбік і з силою вдарила долонею по вимикачу приліжкової лампи. Кімнату залило тьмяне жовте світло. Серце дівчини шалено калатало в грудях, дихання стало частим і переривчастим. Вона завмерла на матраці, до болю в очах вставившись у прочинені дверцята шафи, з темряви якої на неї дивилися її власні речі.

Але більше нічого не відбувалося. Чорнота всередині шафи залишалася нерухомою, а кіт під ліжком притих, продовжуючи ледве чутно, загрозливо ричати. Напругу в повітрі можна було різати ножем.

Емілі на неслухняних ногах метнулася до настінного вимикача. Спалахнуло яскраве верхнє світло, разом розігнавши зловісні тіні. Важко дихаючи і набравшись сміливості, дівчина підійшла до шафи і ривком відчинила дверцята до упору. Там не було нікого, крім її звичних речей. Рівні ряди курток, суконь та коробок із взуттям. Полегшено зітхнувши, Емілі опустилася на коліна і заглянула під ліжко. Переляканий Моті все ще сидів там, стиснувшись у клубок. Вона акуратно дістала кота, міцно притиснула до себе і довго гладила, поки його тремтіння не вщухло, а сам він не замуркотів. Всю решту ночі вона спала чуйно, не вимикаючи приліжкову лампу.

Вранці сонце за вікном розсіяло залишки нічного кошмару. Емілі, як завжди, швидко зібралася і поїхала на роботу.

Увечері, піднявшись на поверх і підійшовши до своєї квартири, вона відчула, як усе всередині стиснулося. Двері в квартиру були прочинені. Емілі точно пам'ятала, що замикала їх уранці на всі замки. Серце пішло в п'яти: в її житло хтось увірвався. Дівчина не стала заходити всередину. Вона перелякано кинулася вниз по сходах, вискочила на вулицю і тремтячими руками викликала екстрені служби. Поліція приїхала швидко.

Двоє озброєних копів обережно увійшли до квартири, наказавши Емілі залишатися в коридорі. Обшук зайняв близько десяти хвилин. Коли один з офіцерів покликав її, його обличчя було спантеличеним. Квартира не була пограбована — техніка, гроші та документи лежали на своїх місцях. Але на підлозі чітко виднілися брудні сліди босих ніг, які вели від самих вхідних дверей прямо до ванної кімнати. На цьому сліди обривалися. Найжахливішим було те, що Моті ніде не було. Емілі кликала його, заглядала під диван і в шафу, але улюбленець безслідно зник.

Поліцейські детально розпитали дівчину, зняли відбитки пальців з дверної ручки і поїхали, пообіцявши патрулювати вулицю. Емілі залишилася одна в порожній квартирі. Наводячи лад, вона відчайдушно намагалася заломити паніку і сподівалася, що кіт просто злякався злодія і вискочив у прочинені двері на вулицю, і обов'язково повернеться додому. Вона закрилася на всі замки і сіла на диван, прислухаючись до кожного шурхоту. На місто повільно опускалася ніч.