Розділ 29. День після вечора

Ранок розпочався тихо. Марі прокинулася від легкого сонячного світла, що пробивалося крізь штори.
Вона ще трохи сонна, але посмішка вже грала на її обличчі, коли Райлі подав їй чашку кави прямо в ліжко.

— Доброго ранку, — промовив він, усміхаючись.
— Доброго… — прошепотіла вона, беручи чашку. — Ти завжди знаєш, як зробити мій ранок особливим.

— Тому що ти для мене особлива, — відповів він, обережно торкаючись її руки.

Вони провели перші години дня разом: тихі розмови, легкі жарти і дотики, які відчувалися теплими і ніжними.
— Райлі, — тихо промовила Марі, дивлячись на нього, — я так рада, що ми тут разом.
— І я теж, — відповів він, притискаючи її до себе. — Кожен момент з тобою робить мій день особливим.

Після сніданку вони вирішили залишитися на терасі, насолоджуючись теплою погодою.
— Мені здається, що прості речі стають чарівними, коли ми разом, — сказала Марі.
— Так, — усміхнувся Райлі, — бо справжнє щастя — в цих маленьких моментах.

Вони трималися за руки, ділилися поглядами і сміялися з дрібниць, що робили день легким і приємним.
— Райлі… — промовила Марі тихо, — я ніколи не відчувала такого спокою і радості.
— Це все від того, що ми разом, — відповів він, ніжно притискаючи її до себе.

День пройшов у спокої, турботі і маленьких радощах: спільне приготування обіду, легкі дотики, короткі поцілунки і багато сміху.
Вони обидва відчували, що справжня близькість — це не великі події, а ці маленькі, щирі моменти, проведені разом.

— Знаєш, — промовив Райлі ввечері, — я ніколи не думав, що можна відчути таку повноту щастя.
— А я ніколи не думала, що можна відчути це так легко і природно, — відповіла Марі, притискаючись до нього.

Вони залишилися так, обіймаючи один одного, і цей день ще раз довів: справжнє кохання проявляється у простих, тихих і щирих моментах, коли двоє людей просто разом.