РОЗДІЛ 16

Але спокій тривав недовго. Мій телефон, що лежав поруч із вазою, раптом почав несамовито вібрувати. На екрані висвітилося: «Артем».

Серце миттєво пропустило удар. Артем ніколи не дзвонив о восьмій ранку без надзвичайної причини.

— Так, Артеме? — я відповіла, відчуваючи, як долоні стають вологими.

— Улю, ти маєш бути тут! — голос Артема зривався на крик, на фоні чути було якийсь галас. — Тут якісь люди з перевіркою, кажуть, що в нас проблеми з орендою приміщення і пожежною безпекою. Вони намагаються опечатати вхід до студії! Кажуть, є наказ «зверху».

— Який наказ? Артеме, ми щойно пройшли всі перевірки! — я підхопилася зі стільця, мало не перекинувши каву. — Тримай їх там, не давай нічого підписувати! Я виїжджаю.

Я кинула телефон на стіл і в паніці подивилася на Матвія. — Малий, вибач, сніданок скасовується. Швидко біжи вмивайся, одягайся, ми маємо терміново їхати. Я закину тебе на тренування раніше, посидиш там із тренером.

Матвій завмер із розгубленим обличчям, а в його очах з’явився той самий страх, який завжди виникав, коли наше життя знову ставало нестабільним.

— Але мамо, тренер приходить тільки за годину... — тихо промовив він.

Я вже почала гарячково збирати сумку, коли відчула на своєму плечі важку й теплу долоню Влада.

— Стій. Вдихни, Усю, — його голос пролунав наче низький гул, що миттєво заземлив мою паніку.

— Владе, ти не розумієш, там студію закривають! Це Аліса, це її батько, я впевнена...

— Я все чудово розумію, — він спокійно забрав у мене з рук ключі від машини, які я намагалася виловити з сумки. — Саме тому ти зараз сядеш у свою машину і поїдеш розбиратися з цим всім. Без зайвих нервів і без дитини на задньому сидінні, якій не треба бачити ці «перевірки».

Я розгублено подивилася на нього. — А Матвій?

— А Матвій залишиться зі мною, — Влад обернувся до малого й підморгнув йому. — Ми з Чемпіоном ще не доїли круасани. Потім ми спокійно зберемо речі, я перевірю, чи він взяв щитки, і я особисто відвезу його на тренування якраз вчасно. А після футболу ми заїдемо подивитися на мої фури, як я і обіцяв. Правильно, Матвію?

Матвійчик засяяв так, ніби йому щойно подарували весь світ. — Справжній чоловічий виїзд?! Мам, можна? Будь ласка!

Я дивилася на них двох — на впевненого, непохитного Влада і на щасливого сина — і відчула, як залізний обруч навколо моїх грудей слабшає. Влад не просто пропонував допомогу, він забирав на себе частину мого хаосу, даючи мені можливість захистити свою справу.

— Ти впевнений? — я подивилася Владу в очі. — У тебе ж робота, бізнес-війна...

— Моя головна робота зараз — тут, — він ніжно провів пальцями по моїй щоці. — Їдь. Степан уже знає про твої перевірки, він пришле юриста прямо до студії. Нічого не підписуй без нього.

Я на мить притиснулася до нього, заплющивши очі. — Дякую. Я не знаю, що б я робила...

— Ти б упоралася, бо ти сильна. Але тепер тобі не обов’язково бути сильною самотужки, — він підштовхнув мене до виходу. — Біжи. Ми на зв’язку.

Я вискочила з квартири, і останнє, що я побачила — як Влад і Матвій «дають п’ять» один одному над пакетом з круасанами.

Вперше я їхала на розбірки з проблемами, знаючи, що мій тил закритий краще, ніж ворота найпрофесійнішого футбольного клубу.

За пів години я вже влетіла в студію як вихор. Моє затишне дітище нагадувало вулик. Біля входу стояли двоє чоловіків у дорогих сірих костюмах з папками, а Артем — моя права рука — намагався перегородити їм шлях до обладнання і інших зал.

— Ви не маєте права опечатувати приміщення до висновку суду! — голос Артема дрижав, але він тримався мужньо.

— Дівчино, ви власниця? — один із «сірих», не виймаючи рук із кишень, окинув мене зверхнім поглядом. — Нам надійшла скарга на порушення норм пожежної безпеки та перепланування без дозволу. Плюс — ваш договір оренди викликає питання у власника будівлі.

— Мій договір оренди бездоганний і проплачений на рік наперед, — я виставила руку вперед, зупиняючи його спробу пройти далі. — А пожежну інспекцію ми проходили два місяці тому. Покажіть ваше посвідчення та ордер на перевірку.

Він почав щось мляво гортати у своїй папці, явно затягуючи час. І в цей момент двері студії знову відчинилися.

Я очікувала побачити Алісу. Я була готова до її отруйних коментарів. Але замість неї увійшов чоловік, який був досить схожий на неї. Арсеній Вікторович. Батько Аліси.

Він не кричав. Він не влаштовував сцен. Він просто повільно пройшов до центру зали, знімаючи рукавички, і його присутність ніби висмоктала все повітря з приміщення. Перевіряючі миттєво витягнулися по струнці.

— Уляно Сергіївно, здається? — він подивився на мене так, ніби я була прикрою плямою на його ідеальному костюмі. — Гарне місце. Було б шкода бачити його зачиненим на місяці через судову тяганину.

— То це ваших рук справа? — я зробила крок назустріч, не дозволяючи собі відвести погляд. — Ви використовуєте свій вплив, щоб боротися з малим бізнесом? Це дріб’язково навіть для вас.

— Це не боротьба, люба. Це урок, — він ледь помітно посміхнувся. — Владислав вирішив, що може кидатися словами про гідність, забуваючи, що в цьому світі все має свою ціну. Він обрав вас. Тепер ви будете платити за цей вибір разом із ним. Один мій дзвінок — і цю будівлю визнають аварійною до вечора.