РОЗДІЛ 15

Влад

Мені не хотілося залишати Улю, але я мав закінчити цю історію. Поставити крапку. Коли я під’їжджав до будинку Алісиних батьків у Конча-Заспі, телефон завібрував і я побачив повідомлення від Улі: «Матвій сказав, що ти — надійний воротар. Він чекає на тебе. І я теж. Бережи себе». Я посміхнувся сам до себе і почувався хлопчиськом, який виграв кубок і фіналі чемпіонату. Швидко надрукував відповідь «Я не пропущу жодного удару, обіцяю. Спіть спокійно. Скоро буду», надів свою маску і вийшов з машини та попрямував до будинку.

Маєток сяяв вогнями, але всередині панувала атмосфера трибуналу. Я знав, що на мене чекають. Арсеній Вікторович, батько Аліси, не з тих людей, хто дозволяє скасовувати весілля такого рівня без пояснень.

У вітальні було троє. Аліса з опухлими від сліз очима сиділа в кріслі, тримаючи келих вина. Її мати, Елеонора, нервово поправляла ідеально укладену зачіску. А сам Арсеній Вікторович стояв біля каміна, важко спираючись на мармурову полицю.

— Владиславе, — голос тестя (який так і не став справжнім) пролунав глухо. — Я сподіваюся, ти прийшов вибачитися за той цирк, який влаштував Алісі.

— Я прийшов підтвердити те, що вже сказав Алісі особисто, — я пройшов у центр кімнати, не знімаючи піджака. — Весілля не буде. Контракт щодо поставок я готовий розірвати на ваших умовах. Виплачу всі неустойки.

— Ти з глузду з’їхав? — вигукнула Аліса, підхоплюючись із місця. — Через цю... цю кухарку? Ти руйнуєш усе! Свою репутацію, наші плани, партнерство з батьком! І заради чого? Заради жінки, яка навіть не сказала тобі, що нагуляла сина від іншого?

Я відчув, як усередині все похололо.

— Алісо, ще одне слово про Уляну — і ми розмовлятимемо через суддів, — мій голос став настільки тихим, що вона мимоволі зробила крок назад. — Я знаю про детективів у таборі. Я знаю, що ти відправила людей стежити за дитиною. Це не просто низько. Це злочин.

Арсеній Вікторович насупився, дивлячись на доньку. Схоже, про «детективів» він не знав. — Алісо, це правда? — запитав він суворо.

— Я просто хотіла знати правду! — закричала вона, зриваючись на істерику. — Ти ж бачиш, він марить нею! «Уся-Транс»! Тато, він назвав компанію на її честь! Він ніколи не збирався бути зі мною!

— Досить, — я перевів погляд на Арсенія Вікторовича. — Арсенію Вікторовичу, ви ділова людина. Ви знаєте, що коли фундамент тріснув, будувати далі немає сенсу. Я поважаю вас як партнера, але я не продаю своє життя за великий контракт.

— Ти розумієш, що я виведу всі активи завтра вранці? — батько Аліси примружився. — Твоя компанія опиниться в глибокій ямі. Кредитори прийдуть до тебе через тиждень.

Я ледь помітно посміхнувся. — Виводьте. Я починав з двох іржавих фур і боргів. Якщо мені доведеться пройти цей шлях знову, щоб бути щасливим — я пройду. Але я не залишуся в сім’ї, де шпигують за дітьми.

Я розвернувся, щоб піти, але Аліса підбігла до мене, вчепившись у рукав. — Ти пошкодуєш, Владе! Вона тебе кине! Ти для неї просто гаманець!

Я обережно, але твердо відчепив її пальці від свого піджака. — Вона навіть не знає, скільки грошей у мене на рахунках, Алісо. Вона кохала мене, коли в мене не було нічого, крім амбіцій. І це те, чого ти ніколи не зрозумієш.

Я вийшов із вітальні, ігноруючи крики Аліси та важке зітхання її батька. На вулиці я вдихнув нічне повітря на повні груди. Так, завтра буде важко. Завтра почнеться справжня бізнес-війна. Але вперше за багато років моя совість була чистою, а серце — на місці.

***

Уляна

Ранок зустрів мене сонячними зайчиками на стіні та незвичним відчуттям спокою, попри все, що сталося вчора. Я прокинулася раніше за Матвійчика і просто лежала, слухаючи його рівне дихання з сусідньої кімнати. Моя дитина вдома. Він у безпеці.

Я накинула халат і вийшла на кухню, збираючись поставити чайник, як раптом у двері тихо постукали. Не натиснули на дзвінок, щоб не розбудити малого, а саме постукали — впевнено і знайомо.

Моє серце зрадницьки підстрибнуло. Я підійшла до дверей і зазирнула у вічко. Влад.

Я відчинила замок, і він ступив через поріг. Виглядав втомленим — під очима залягли легкі тіні, мабуть, він майже не спав після тієї розмови з Алісою та її батьками. Але його погляд був чистим і твердим. У руках він тримав великий паперовий пакет, з якого пахло свіжою випічкою та кавою.

— Доброго ранку, Усю, — прошепотів він, притягуючи мене до себе вільною рукою.

Я притулилася до його грудей, вдихаючи знайомий аромат — парфуми, кава і ранкова прохолода. — Ти коли-небудь спиш? — так само пошепки запитала я, піднімаючи голову.

— Посплю, коли переконаюся, що ви поснідали, — він усміхнувся, проходячи на кухню. — Тут круасани  з шоколадом для тебе і Матвійчика і кава.

Я спостерігала, як він господарює на моїй кухні, розставляючи паперові стаканчики. Це виглядало настільки правильно, ніби він робив це роками.

— Як усе пройшло? — я сіла на стілець, уважно спостерігаючи за його рухами. — Ти бачився з ними?

Влад на мить завмер, стиснувши кришечку стакана. — Так. Все скінчено, Усю. Офіційно. Її батькові сказав, що виплачу всі неустойки по контрактах. Арсеній Вікторович погрожував вивести активи й розвалити компанію, але... — він повернувся до мене і взяв за руки. — Нехай робить, що хоче. Гроші — це папір. Репутацію я захищу. Головне, що вони більше не мають жодної влади над моїм життям. І над твоїм теж.