? РОЗДІЛ 9 «Тінь минулого і жар бажання»

Мей прокинулася від відчуття тяжкості на грудях.

Сон не приходив, і її розум одразу повернувся до Ніка.

Він був всюди: у думках, у кожному русі, у кожному подиху.

Її тіло пам’ятало його дотик, і навіть після сну серце калатало шалено.

Вона сіла на ліжко, обхопивши коліна, і відчула холодок страху.

— Я не можу дозволити собі це… — прошепотіла вона.

Але її тіло не слухалося.

Кожна клітина кричала: він твій, він поруч, і ти не зможеш його відпустити.

У школі все було як завжди, але для Мей світ здавався сповненим небезпек.

Коридори вузькі, і кожен звук — гучний, занадто гучний.

Вона йшла, намагаючись не думати про Ніка, але серце не давало спокою.

Він стояв біля спортивного залу, м’яч у руках, спокійний, впевнений у собі.

Її серце калатало шалено, і вона відчула, як ноги відмовляються йти вперед.

— Мей… — його голос ледь долітав, але вона його почула.

Вона знала, що не зможе його ігнорувати.

Тренування почалося.

Мей відчула, як тіло пам’ятає рухи, як м’язи реагують на ритм, але поруч з Ніком навіть найпростіший кидок м’яча перетворювався на ритуал напруги.

Їхні плечі випадково торкалися.

Її серце вибухало.

— Довірся мені, — промовив Нік, підкидаючи м’яч.

— Я намагаюся… — прошепотіла вона, ловлячи його погляд.

Вони продовжували тренування, і кожен рух створював невидиму напругу.

Її руки і його руки торкалися, навіть коли вони рухалися, немов магніти.

— Мей… — його голос став тремтливим, майже шепотом. — Ти чуєш мене?

Вона кивнула, не відводячи очей.

— Я тут… — прошепотіла вона.

Після тренування вони залишилися на майданчику самі.

— Ти боїшся, — промовив Нік тихо.

— Так, — зізналася Мей. — Але я хочу бути тут.

Він обережно торкнувся її руки, потім плеча, нахилився ближче.

— Я не піду, — прошепотів він.

Їхні губи зустрілися знову.

Поцілунок був довгим, гарячим, неймовірно сильним.

Мей відчула, як тіло тремтить від бажання, страху і одночасної радості.

— Нік… — прошепотіла вона.

— Мей… — відповів він. — Ми разом.

Вони стояли, притискаючись одне до одного, і світ навколо зник.

Але темрява не відступала.

З тіні з’явився Джонатан.

Його холодний погляд пробіг по Мей, і серце знову стислося від страху.

— Знову разом, — сказав він спокійно, але криваво.

Мей відчула, як руки тремтять.

— Що тобі потрібно? — спробувала вона вимовити, але голос зірвався.

— Просто знайомство, — відповів Джонатан, обходячи їх. — І трохи інформації.

Нік нахилився до Мей, закривши її собою.

— Не звертай уваги на нього, — промовив тихо.

Але Джонатан лише посміхнувся.

— Все попереду буде цікаво, — промовив він, і його посмішка була кривава, холодна, зловісна.

Мей відчула страх, але також і жар бажання.

Він поруч, він її захищає, він не відпустить.

Вона відчула, як темрява і пристрасть змішалися в одному моменті.

Вони залишилися на майданчику самі.

Ніч опустилася на місто.

— Ми виживемо, — сказав Нік, стискаючи її руку.

— Разом, — прошепотіла Мей.

Їхні губи зустрілися знову, довше цього разу.

Поцілунок був пекучим, емоційним, шалено пристрасним.

Він залишив слід на її серці, залишив її тремтячою, але щасливою одночасно.

Темрява наростала.

Вона знала, що батьки не дозволять їй бути з Ніком.

Що Джонатан не зупиниться.

Що їхня пристрасть може бути небезпечною.

Але вона більше не могла відступити.

Вона дозволила собі відчути його присутність.

Вона дозволила собі впасти в нього.

— Разом, — прошепотіла Мей.

— Назавжди, — відповів Нік.

І вони стояли на порозі чогось неможливого.

Якщо впадуть у цю пристрасть — зупинити її буде неможливо.

І вони обоє це знали.