Епілог

Епілог

Сьогодні Ганна та Максим страшенно хвилювалися. Після місяців тривог, лікарняних палат, постійного страху зараз здоров'я та життя Дениса, вони могли нарешті розслабитися. Денис одужав і сьогодні його виписали з лікарні. Вони вирішили втрьох зустрітися у кав'ярні. Денис сидів навпроти них, трохи блідий, але жвавий і веселий. Його правий порожній рукав светра був порожній, та хлопець уже навчився вправно орудувати лівою рукою. Та й лікарі обіцяли, що через деякий час він зможе чудово користуватися протезом, який йому вже замовили. А отже, життя налагоджувалося.

Вони пили каву, розмовляли про різні дурниці, якось не змовляючись і не згадуючи пережиті кошмари. Напевно, їм усім не хотілося, щоб це псувало чудовий настрій.

— От, побачите, — Денис узяв пакетик із цукром, надірвав його зубами й висипав у своє лате, він тепер вчився все робити однією рукою і це навіть було для нього цікавим.  — Ще кілька тижнів реабілітації, причеплять мені ту нову протезну руку, і я буду взагалі невразливий.

— Головне, щоб ти нею посуд мити навчився, — гмикнув Максим, відпиваючи каву. — Бо Ганна мені всі вуха продзижчала, як ти відлинював від цього у дитинстві.

Денис щиро розсміявся.

— Зате уяви, скільки плюсів! — хлопець злегка кивнув на свій порожній рукав. — Наприклад, економія на рукавицях узимку. Купуєш одну пару, а вистачає на дві зими!

— Ага! Особливо радує економія на манікюрі! — підхопив жарт Максим. — Там же оплата за кожен палець? Чи ні? Будеш платити рівно половину!

— Точно! Хоч я ніколи не робив манікюру, але тепер доведеться! — Денис переможно підняв вказівний палець лівої руки. — Чудова економія! А ще, уявляєте, як зручно буде все робити на кухні? Можна буде гаряче деко з духовки або чайник з плити брати без прихватки чи рушника. Раз — і дістав! Головне, не переплутати, якою рукою хапаєш, бо лікарі попередили мене, що якщо я розплавлю пластик, чи з чого він там зроблений, той протез, то новий по гарантії не видадуть.

Ганна не втрималася і розсміялася.

— Тільки спробуй мені мішати окріп новою рукою замість ложки, — з удаваною суворістю сказала вона, дивлячись на брата. — Я ж тебе знаю, ти ж на спір із друзями будеш картоплю з киплячої води діставати!

— Ну, хіба що за дуже великі гроші, — підморгнув їй Денис. — Треба ж якось ту залізяку відпрацьовувати. Лікар казав, що моторчики там сильні. Я зможу ще горіхи долонею, напевно, розчавлювати! Усе життя мріяв навчитися! А тепер, бачите, як! Мрія реально здійсниться!

Ганна дивилася на Дениса, слухала його жарти й раділа, що він живий, та ще й після втрати руки не замкнувся в собі, а залишився таким же веселим і говірким хлопцем, яким вона його завжди знала. 

Раптом Максим широко посміхнувся, поглянув на Ганну і сказав, знову повертаючись до Дениса:

— А ще, Денисе, у нас новина! Ми хотіли сказати тобі це першому, як тільки ти вийдеш із лікарні, — голос Максима трохи здригнувся від хвилювання, але він з неймовірною радістю подивився на Ганну. — Я зробив Ганні пропозицію. І вона погодилася. Ми одружуємося, — закоханим поглядом поглянув він на дівчину.

Обличчя Дениса миттєво осяяла щира посмішка. Він ледь не розлив свою каву, поспішаючи поставити горнятко на блюдце, і щасливо розсміявся.

— Боже, нарешті! Я так і знав! — вигукнув брат, простягаючи руку через стіл, щоб міцно потиснути долоню Максима. — Я вже думав, ви ніколи цього не зробите! Я такий радий за вас. Ви заслужили це щастя, як ніхто інший.

Ганна теж була дуже щаслива. Вона дивилася на двох найдорожчих чоловіків у своєму житті, сміялася разом із ними, відчуваючи, як з грудей остаточно спадає страшний тягар кошмарів Яблуневого. Вони тоді перемогли, вижили, і життя триває.

Денис відхилився на спинку стільця, втішено подивився на сестру, і яскравий промінь сонця, що пробився крізь велике вікно кав'ярні, чітко освітив ліву половину його обличчя.

Сміх Ганни раптово обірвався. Усередині неї все завмерло, а на тілі виступили сироти від жаху. Вона раптом побачила на обличчі Дениса щось страшне. Чорт, вона ніколи раніше не придивлялася до цих свіжих шрамів на його щоці, які вже давно зажили, та й лікарі в лікарні казали, що це її брат, схоже, десь добряче подряпав щоку. 

Але зараз, під прямим сонячним світлом, вона побачила їх, ці шрами, дуже чітко. Це були три тонкі лінії, що йшли паралельно одна одній від вилиці до підборіддя, трохи закручуючись на самому кінці.

Пам'ять безжально підкинула Ганні жахливий спогад. Дівчина неначе перенеслася назад у часі, згадавши той момент, коли вона, захищаючись, з усієї сили вдарила ту мерзенну потвору, яка прикидалася її братом, по обличчю букетом колючих троянд. О, так! Тоді Ганна до найдрібніших деталей запам'ятала, як гострі шипи розірвали на обличчі сіру шкіру монстра. Рубці ж на обличчі її радісно усміхненого брата повністю повторювали ті самі рани, які вона залишила на тій істоті біля кратера...

— Ганно? — голос Максима пролунав глухо, наче крізь товщу води. — Тобі недобре? Ти раптом так зблідла. Що сталося? 

А Денис продовжував дивитися на неї. Він приязно й тепло посміхався, але у глибині його темних очей на самісінькому дні зіниць на одну коротку мить майнула знайома і порожня чорнота...