Розділ шістдесят другий

Розділ шістдесят другий

Перші кілька місяців після катастрофи саме місто Яблуневе нагадувало розтривожений мурашник. Сюди стягнули військових, встановили мобільні лабораторії, вивчали все навколо, десятки вчених щодня спускалися до велетенського кратера посеред міста, намагаючись знайти хоч якесь логічне пояснення тому, що сталося. Вони брали проби ґрунту, вимірювали радіаційний фон, бурили оплавлений бетон і писали сотні сторінок засекречених звітів.

Але земля вперто ховала свої таємниці, тому що всі зразки перетворювалися на звичайнісінький мертвий попіл, як тільки їх вивозили за межі цієї дивної і страшної зони, а прилади фіксували лише аномальну мертву тишу. Згодом фінансування вивчення цього дивного місця скоротили, інтерес згас, і майже всі поїхали звідти, забравши сво генератори, агрегати, лабораторії та різні прилади.

Яблуневе знову залишилося порожнім і зруйнованим, і тепер, не прикрите жодною ілюзією, нагадувало кістяк міста, яке ніхто чомусь не збирався відбудовувати. Центральна вулиця міста, була неначе розколота на дві частини, а асфальт на шосе пішов глибокими рваними тріщинами, з яких замість звичайної зеленої трави нині пробивався якийсь дивний слизький і неприродно чорний мох. Він повз по розкришених бордюрах, обплітав іржаві стовпи ліхтарів і вперто тягнувся до фундаментів покинутих будинків. Житлові квартали стояли в неприродній для будь-якого міста тиші, бо не було чути ні гавкоту собак, ні співу птахів, ні розмов людей, ні шуму машин... Двори позаростали колючими бур’янами у зріст людини. На околицях містечка у приватному секторі відірвані хвіртки інколи скрипіли на вітрі, геть не закриваючи дорогу до подвір'їв, де висіла на мотузках зотліла білизна, а в пісочницях лежали забуті дитячі іграшки, вкриті товстим шаром сіро-чорного пилу. Цей чорний пил був скрізь, бо після вибуху він осів на провалених дахах, на розбитих шибках, на всьому-всьому, неначе покривши все містечко чорним мертвим простирадлом.

Як виявилося потім, вибухів було два, і один із них відбувся в місті, просто Ганна, Максим та Денис його не почули. Більшість будинків ближче до епіцентру вибуху в місті стояли напівзруйнованими. Ударна хвиля тут позривала шифер і перекосила стіни, перетворивши будинки на сліпі цегляні коробки. Наприклад, місцевий магазинчик на розі мав вибиті вітрини, а вицвіла вивіска «Продукти» трималася на одному іржавому цвясі, монотонно б’ючись об стіну із кожним поривом вітру. Всередині на підлозі валялися розбиті скляні банки, давно хотіла різноманітні продукти, перемішані з брудом, але навіть щури не приходили сюди поживитися, тому що жодна тварина не ризикувала перетинати невидиму межу Яблуневого уже десятки років.

Навіть сонячне світло тут виглядало інакше, воно якось неприродно і тьмяно підсвічувало руїни крізь постійний сірий серпанок. Містечко завмерло в заціпенінні, перетворившись на велику пустку.

Нині територія  містечка була обнесена високим парканом із колючим дротом, на якому іржавіли таблички: «УВАГА! ВХІД ЗАБОРОНЕНО! БІОЛОГІЧНА НЕБЕЗПЕКА!».

Як не дивно, але вулиці Яблуневого, на яких не ризикували з'являтися тварини і які залишили люди, до речі, активно захоплювали рослини. Крізь потрісканий асфальт вперто і постійно пробивалися пагони бур’янів, проростала трава...

Вирва від вибуху в Яблуневому була величезною. Її схили поросли чорним слизьким мохом, який не зустрічався в жодному підручнику з ботаніки. Глибоко ж на дні вирви, куди ніколи не діставали сонячні промені, лежали тонни спресованого каменю та металу. Що ж, тут було так порожньо скрізь, що, здавалося, симбіонтів і справді було знищено дотла, і земля нарешті заспокоїлася, переживши цей кошмар, який спочатку було прикрито ілюзією, але тепер його чітко було видно.

Проте так здавалося тільки на перший погляд.

Одного осіннього вечора, коли сонце сховалося за горизонтом, кинувши на руїни останні промені, на самісінькому дні кратера щось невловно змінилося. З-під масивного уламка розколотої бетонної плити, там, де ґрунт злипся у тверду чорну кам'яну масу, пролунав тихий і ледь чутний тріск. Із маленької щілини повільно почала просочуватися тонка цівка диму. Чи туману. І вона не розсіювалася в повітрі, як звичайний дим. Цей дим був густим і неприродно сіро-чорним, тягнувся вгору, звиваючись тонкими напівпрозорими мацаками, і цей дим не міг розвіяти вітер. За кілька хвилин до першої цівки приєдналася друга, потім третя, поступово зливаючись у єдиний щільний вихристий клубок. Дуже повільно над вирвою від вибуху в Яблуневому знову почав збиратися дивний нерухомий туман, поступово готуючись переповзти через краї вирви та іржаву огорожу далі...