Розділ п’ятдесят шостий

Розділ п’ятдесят шостий 

Туман уже забив Ганні памороки, чорні мацальця паразитів скували рухи, свідомість дівчини нестримно тягнуло у вічну пастку. Чорні жили матеріального туману переплелися кошмарною сіткою на її тілі в один рухомий килим, підбираючись вже до шиї і готуючись влити в її мозок чужі спогади, ілюзорне щастя й остаточно стерти все, що робило її Ганною, але оці слова, які щойно прошепотів Максим і які вона ледве почула, вдарили її свідомість, неначе батогом.

Так, Максим зізнався їй у коханні, і це викликало у вже майже мертвій дівчині таку шалену бурю емоцій, яку вже ніщо не могло стримати. 

Чорт, вони з Максом були знайомі лише кілька днів. Кілька цих кошмарних, проклятих, божевільних днів, сповнених страху, втеч, кошмару та брехні, що змінювала їх, робила іншими. У них не було спільного минулого, спільних спогадів чи знайомих, вони були повністю й абсолютно чужі люди. У їхньому з Максимом теперішньому був лише цей підземний склеп і смертельний туман.

Але Максим сказав “кохаю”.

І Ганна зрозуміла, раптово усвідомила, що цей чоловік став для неї за останні дні чимось більшим, ніж просто випадковим попутником у цьому кошмарі. Вона зненацька згадала його натяки й компліменти, несміливі дотики до її руки, на які вона зовсім не звертала увагу, і те, як він обіймав її у часи її переляку, заспокоював, гладив по голові, пригадала той букет її улюблених троянд, які він нещадно й по-хуліганському нарвав для неї на клумбі біля санаторію,  

І саме це почуття, раптове, гостре, несвоєчасне, але живе й справжнє кохання, теж спалахнуло всередині неї з неймовірною силою. Ганна відчула неймовірний прилив сил, а все її єство охопило шалене, просто неймовірне піднесення. Такі емоції переживала вона рідко в своєму житті, майже ніколи,  і вони були справді такої сили, що не поміщалися у звичні рамки людської психіки, бо для дівчини це був момент чистої й найважливішої в житті істини. Її кохають! І вона також! Принаймні, вона гостро відчувала зараз, що Макс точно їй не байдужий.

Але емоційний вибух стався не лише всередині Ганни. У глибині чужорідної системи симбіонтів теж відбувся вибух. Там, у самій серцевині паразитів зненацька почав відбуватися дивний і незрозумілий рух. Інопланетні сутності, які, образно кажучи, звили своє гніздо в цьому метеориті, завжди живилися страхом, спокоєм і мертвими спогадами стертих особистостей. Вони були позбавлені емоцій, і для них не існувало поняття прихильності, ніжності чи кохання, і ті дивні спори, чи що воно там, були абсолютно стерильною субстанцією, байдужою до будь-яких душевних поривів. І от тепер, коли вони майже підкорили свідомість Ганни, запустивши в неї чимало енергії, щоб вже остаточно і назавжди стерти її особистість, вона раптом стала опиратися, а потім взагалі якісь незрозумілі для паразитів еманації, неймовірно сильна й неконтрольована шалена хвиля людських емоцій хлинули через туман та гнилі жили до їхнього колективного розуму. Це було схоже на смертельний вірус, що пожирає систему зсередини. Чужорідний організм просто не справлявся, не встигав, не міг перетравити, обробити чи поглинути цей вибух почуттів, тому що емоційний шквал в душі Ганни відбувся дуже швидко і непередбачувано.

Все навколо прийшло в рух. Чорні жили на тілі Ганни раптом судомно засмикалися, зав’юнилися огидними гадюками і почали сповзати з тіла дівчини брудними патьоками, схожими на рідку смолу. Тієї ж миті туман навколо завихрився, почав стрімко відступати й втягуватися назад у чорні тріщини метеориту, звідки колись вирвався назовні. Сам же гігантський уламок позаземного каменю здригнувся й почав тремтіти, ніби переживав надзвичайно сильний вплив, неначе не здатний був витримати напруги та потужних емоцій, що вже ширилися від Ганни руйнівною хвилею, що була проявом незбагненної для колективного розуму сили живої і закоханої душі...