Розділ п’ятдесят перший

Розділ п’ятдесят перший

Ганна приходила до тями поступово, спочатку відчула холодну підлогу, на якій сиділа в одній легкій сукні, потім у свідомість постукав ниючий біль, дівчина поглянула на свою руку і побачила, що крізь рукав кофтини проступила пляма крові, її рана на передпліччі від активних рухів у тому кошмарному кабінеті раптом закривалила.

Дівчина змусила себе розтиснути зведені судомою пальці, які мертвою хваткою схопилися за ремінець сумки. Тремтіння в її тілі поступово вщухало, поступаючись місцем якісь дивній зосередженості та навіть, чорт забирай, злості. Так, напевно, починає відчувати себе загнаний у глухий кут звір, котрому вже ні́чого втрачати і котрий вирішив битися до останнього за своє життя.

Найбільше дівчину лякала невідомість і те, що вона не могла зрозуміти, осягнути, втямити, що тут взагалі коїться. Отже, спершу потрібно було збагнути, з чим саме вона взагалі зіткнулася. Ганна витягнула з сумки чорну папку, яку знайшла на дні сейфа у розгромленому кабінеті директора, і поклала її собі на коліна, відкрила. Папери всередині були пожовклими від часу, деякі підпалені по краях і де-не-де покриті сірою цвіллю, але текст на більшості з них можна було прочитати. Ганна швидко почала переглядати папери, кидаючи на підлогу поруч ті, які були їй нецікаві. Проте незабаром вона розчарувалася і навіть роздратувалася, тому що в папці було геть не те, що вона шукала.

— Ну ж бо, є тут хоч щось корисне? Я що, дарма убила того монстряку? — зашепотіла вона сама до себе, з божевільним завзяттям швидко переглядаючи і відкидаючи непотрібні папери та кривлячись від болю в руці.

У папці, як виявилося, зберігалися стандартні фінансові звіти санаторію за 1995 рік, накладні на постачання будівельних матеріалів та внутрішні накази керівництва про призначення премій для персоналу. Усе це було зовсім не важливим зараз, і майже всі папери з папки тепер валялися навколо дівчини, як нагадування про те, що удача буває мінливою. Невже їй не пощастило і вона дарма рилася там, у тому кабінеті?!

Аж раптом майже в самому кінці папки, коли дівчина геть зневірилася, вона натрапила на документ, від якого серце в грудях тривожно прискорилось. У верхньому кутку чергового аркуша яскраво виділявся червоний знак із грифом «Цілком таємно». Вона піднесла папірець ближче до очей і почала його читати.

Це був офіційний державний контракт на проведення термінових робіт із виявлення та локалізації біологічної загрози. Причиною її виникнення, згідно з документом, стало падіння невідомого космічного об’єкта, а саме неопізнаного метеорита, що впав у серпні 1996 року неподалік містечка Яблуневе. Згідно з документом, до секретної операції залучалися провідні мікробіологи, генетики та вузькопрофільні науковці, завданням яких було дослідити позаземний об'єкт та зупинити поширення незрозумілої інфекції. Усі матеріали суворо класифікувалися як державна таємниця найвищого рівня. Проєкт мав кодову назву «КУБ», на честь великого монолітного генератора, спорудженого навколо метеорита, щоб утримувати в його межах аномалію, що з'явилася тут із космосу.

Нижче було подано детальний план санаторію з позначеними на ньому двома входами. «Вхід №1», як зрозуміла Ганна, був їй уже знайомий і вів через санаторну кухню до підвалу, звідки підземним тунелем можна було дістатися до кратера, де, згідно з позначками, знаходилася перша частина Куба, наземна. «Вхід №2» знаходився майже поруч, на задньому дворі санаторію, і логічно було припустити, що це був вхід до другої частини Куба, підземної.

Ганна перегорнула аркуш і вп'ялася очима в наступний документ. Це був короткий звіт-підсумок лабораторних досліджень.

У звіті було сказано щось про дивні позаземні мікроорганізми, які умовно назвали симбіонтами. Вони існували у вигляді майже непомітних спор і поширювалися за допомогою спеціального штучного туману. Потрапивши до людського організму повітряно-крапельним шляхом, ці істоти поступово захоплювали центральну нервову систему, стирали спогади та, зрештою, повністю переписували особистість людини.

Найстрашнішим було те, що всі заражені, схоже, ставали частиною єдиного колективного розуму. А людські тіла ці симбіонти використовували як своєрідні біологічні резервуари й джерела енергії. У звіті також зазначалося, що без постійної підтримки того штучного туману симбіонти не могли довго виживати в людському організмі. Саме тому туман був не просто способом їхнього поширення, а життєво необхідною умовою для підтримання їхньої активності.

Щоб зупинити поширення зараження, навколо містечка Яблуневе та в його підземних комунікаціях розпорошили експериментальний хімічний реагент пролонгованої дії. Він мав поступово знищити активність симбіонтів. Однак у кінці звіту було зазначено, що через масштаби катастрофи повну ліквідацію загрози гарантувати неможливо…

Ганна заніміла, а кров у її венах застигла від жаху. Вона сиділа на підлозі, широко розплющивши очі й вирячившись у темряву коридору. Всередині її власного тіла все стискалося від жахливої здогадки. Чорт забирай, вона ж дихала цим туманом! Вона бродила лісом, пила воду, торкалася до всього! Невже вона сама вже інфікована? Невже ця чорна зараза вже пустила коріння всередині неї, і те, що вона уже почала чітко бачити весь цей жах навколо, — це все вказує на внутрішні зміни в її організмі і вона стає частиною цієї кошмарної системи?

Хвиля паніки накотилася з такою силою, що Ганна не витримала, і її вирвало прямо там, на підлозі у темному коридорі. Боже, що ж робити?! Якщо ці кошмарні симбіонти пожирають спогади і перетворюють людей на маріонеток, то чому вона все ще пам'ятає? Чому її розум досі чинить опір?