Розділ п’ятдесятий

Розділ п’ятдесятий

Ганна завмерла, боячись поворухнутися, а по всьому тілу від жаху виступили сироти. У темному кутку понівеченого кабінету знову пролунав скреготливий звук, а потім дівчина почула страшне й ритмічне шипіння, схоже на дихання. Вона повільно, намагаючись не видати зайвого звуку, запхала руку в свою сумку і дістала звідти ножа, міцно стиснула його ручку, розуміючи, що така зброя просто смішна проти того чогось величезного, що ворушилося там, у кутку.

Слабке червонясте світло, що пробивалося крізь пульсуючу сітку гидких волокон на вікнах, ледь вихоплювало з темряви кутка ту жахливу постать. Але очі дівчини вже трохи призвичаїлися до мороку, і вона добре могла розгледіти, що там знаходиться щось велике, щось таке, що нагадувало зліплену з якихось дивних деформованих частин фігуру, віддалено схожу на людську. Це був кошмарний монстр з неприродно широкими плечима і з довгими руками, з яких звисали рухливі товсті чи то троси, чи то мотузки, і смикалися вони, неначе живі.

Істота повільно підняла порослу гидкими наростами зубасту і роздуту голову, і в її порожніх чорних очницях раптом блиснуло бліде жовте світло. Потім монстр видав хрипкий булькаючий звук і зробив крок уперед, простягаючи до Ганни довгі потворні руки й намагаючись підійти ближче й схопити дівчину.

Ганну охопив дикий жах. На секунду її паралізувало, але інстинкт виживання виявився сильнішим за паніку. Вона з надією зиркнула на двері, але втекти з кабінету зараз було неможливо, бо ця потороча якраз знаходилася близько біля дверей. Слід було його якось відвести від виходу, щоб встигнути вискочити назовні і спробувати втекти. Монстр, неначе почувши думки дівчини, зарухався швидше, а Ганна метнулася до письмового столу, й стала за нього, і тепер стіл був між нею та монстром, хоч цей бар'єр був геть ненадійним, але він давав дівчині кілька рятівних секунд, щоб обдумати, що ж їй робити далі. Погляд дівчини забігав по брудній підлозі, обдертих стінах, поламаних меблях, вікнах та стелі, але вона не бачила того, що могло б допомогти їй хоча б на трохи знерухомити це кошмарне створіння, щоб вона мала можливість втекти звідси.

Раптом істота видала низький гортанний звук і несподівано спритно зробила крок вліво, намагаючись обійти стіл і дістатися до Ганни. Дівчина зреагувала миттєво, відбвгла праворуч, на торець столу. Істота незадоволено опустила голову і знову зробила крок уліво, і Ганна знову перемістилася праворуч. Так деякий час вони рухалися навколо великого масивного столу, який був, очевидно, колись зроблено на совість, бо й навіть у чорній мертвій реальності він був міцним і не поламаним, як переважна більшість меблів тут.

Кружляння навколо столу роздратувало монстра, він знову зашипів і загудів роздратовано, змахуючи своїми руками, обплетеними пульсуючими чорними жилами. Ганна ж, крутячись навколо столу, все не наважувалася побігти геть до виходу, хоч така можливість випадала кілька разів, коли вона була біля столу з боку дверей. Дівчина боялася, що як тільки вона повернеться й кинеться геть, монстр зможе її схопити. Але довго, звичайно ж, така біганина не могла тривати.

Істота раптом злегка присіла, обперлася однією рукою об стільницю і зненацька сильним стрибком заскочила на письмовий стіл прямо з підлоги, і вони з Ганною опинилися буквально ніс до носа! Очниці монстра блимнули на дівчину жовтим вогнем, і в ніс вдарив аміачний запах, від якого Ганну мало не вивернуло. І тут вона зрозуміла, що програла, що це створіння її зараз схопить і розірве на шматки або вгризеться в шию гострими гнилими зубами, якими монстр ошкірився до дівчини. Він уже навіть зробив рух пазуристою рукою-лапою, щоб вчепитися паралізованій від страху Ганні в горло, але раптом стіл під ним з оглушливим тріском проломився, і монстр упав на підлогу разом із уламками столу, який не витримав ваги цього великого створіння. 

Тепер монстр лежав серед уламків столу, трохи оглушений, бо, падаючи, відлетів трохи назад і добряче вдарився головою об чавунну батарею поруч, але швидко приходив до тями, був живучий, як тарган. Ганна раптом усвідомила, що й справді, ця істота дуже віддалено, але нагадує з гігантського людиноподібного таргана, і навіть швидше, схожого на людину богомола, руки й ноги якого пульсувати чорними жилами.

Потороч раптом різко смикнулася, намагаючись підвестися, але очі її ще були заплющені, і Ганна зрозуміла, що це її єдиний і останній шанс. І це був не шанс втечі, ні! Втекти від такого ворога вона точно не змогла б. Це був шанс спробувати хоча б надовше вирубити монстра, можливо, вбити цей кошмар, перемогти. Безнадійна спроба, це було очевидним, але іншого шляху не було.

Жбурнувши папку й ніж на підлогу ближче до дверей, дівчина блискавично кинулася до утицяних цвяхами уламків дощок, що валялися біля сейфа, і схопила найбільшу, з якої якраз стирчали довгі й іржаві цвяхи. Піднявши ту дошку над головою, дівчина з диким гарчанням з розмаху вдарила нею прямо по потворній голові, вганяючи товсті цвяхи глибоко в морду страшній істоті. 

Удар вийшов у Ганни несподівано сильним, залізні гостряки цвяхів з хрускотом увійшли в череп істоти, і чорна й смердюча рідина бризнула на стіни й підлогу. Але дівчина не зупинялася знову і знову лупила монстра гострими цвяхами по голові, аж поки десь на третій чи четвертий удар вони застрягли десь у черепі монстра, і вона вже не змогла висмикнути дошку, тому що зненацька у неї зникли всі сили. Монстр судомно здригнувся, забився в конвульсіях, із його горла вирвався хрипкий булькіт, з рота повалив сизо-чорний дим, і масивне покручене тіло зненацька обм’якло, а потім почало розлазитися і розкладатися на очах, перетворюючись на калюжу смердючої гнилі.