Розділ сорок восьмий

Розділ сорок восьмий  

— Ганно? Ви вже прокинулися? — пролунав за дверима лагідний і знайомий голос пані Марії. — Сніданок у їдальні вже готовий, а сьогодні за розкладом на вас чекає чудова процедура в мінеральних ваннах. Не запізнюйтеся, люба!

— Д-дякую, пані Марію, я вже зараз іду! — гукнула Ганна, намагаючись зробити голос якомога спокійнішим.

Вона швидко сходила в душ, відрізала від невеликого рушничка вузьке пасмо тканини і перев'язала рану на руці, потім перевдягнулася в нову сукню, накинула на плечі легку кофтину з довгими рукавами, щоб сховати жахливу рану-напис, і підійшла до дзеркала. Звідти на неї дивилася бліда й страшенно перелякана дівчина з темними колами під очима, ніби вона всю ніч не спала, хоча сама вона цього зовсім не пам'ятала.

Спустившись до зали їдальні, Ганна зауважила, що все навколо виглядало так само, як завжди, тобто бездоганно. Білосніжні скатертини, блискучі прибори, усміхнені обличчя небагатьох гостей за сусідніми столами створювали враження затишної ідилії. Дівчина згадала, що раніше у їдальні зовсім не бачила людей, і намагалася відігнати думку про те, якими ж вони є насправді, хоча уява вже малювала кошмарні картини. Пані Марія привітно кивнула їй, а Ганна вичавила із себе посмішку і сіла за столик, проте шматок не ліз у горло.

Вона раз у раз опускала погляд на руку, де під рукавом кофтини було заховано рану із написом, що періодично боляче нила, нагадуючи про страшну реальність. Денис і Максим не виходили з її голови. Що з ними? Чи живі вони?

Після сніданку Ганна не пішла на процедури, які тепер її лякали. Замість цього вона вийшла на головну алею санаторію, намагаючись трохи провітрити голову. Погода стояла чудова, але з кожним кроком углиб парку відчуття неприродності цього місця ставало все сильнішим. Дівчина помітила, що якимось чином почала відчувати штучність та ілюзію навколо, хоча раніше цього не було.

Ганна не загледілась, як ноги самі понесли її до межі території санаторію, де починався густий ліс. Вона зійшла із заасфальтованої доріжки, дівчині захотілося прогулятися у лісі між деревами, але раптом перед нею, немов із-під землі, з'явився чоловік, котрого вона вже знала, поліцейський із поліцейського відділку міста Яблуневого. Боже, звідки він тут узявся?! На обличчі його, наче приклеєна, сяяла широка і неприродна посмішка.

— Куди ви прямуєте, Ганно? — лагідно і добродушно, як і тоді, у поліцейському відділку, запитав він. — Ліс за парком небезпечний для прогулянок. Там легко заблукати. Краще поверніться до центрального корпусу, там у вас, здається призначено процедури? Поверніться, бо якраз скоро буде ваша черга.

У голосі поліцейського почулася стурбованість і навіть легка погроза, і Ганна відчула, що по її шкірі поповзли мурашки, а рана на руці різко заболіла. Дівчина відступила крок назад, намагаючись не видати свого страху і вдавати із себе звичайну і трохи здивовану відпочивальницю.

— Ой, ви мене так налякали! Так зненацька з'явилися! — вичавила вона з себе веселий сміх і притиснула руку до грудей, неначе заспокоюючи серце. Потім показала на клумбу розкішних червоних троянд біля самої огорожі парку. — Я зовсім не збиралася йти в ліс. Просто хотіла обійти і ближче подивитися на ці чудові троянди. Яка ж краса, правда? Мені хотілося просто помилуватися ними…

Поліцейський пильно, не кліпаючи, вивчав її обличчя, ніби намагаючись прочитати думки. Потім злегка кивнув:

— О, так! Розумію ваше захоплення. Троянди і справді дуже гарні. Але все одно будьте обережні, межі курорту охороняються для вашого ж спокою. Гарного дня, Ганно.

Він кивнув і повільно рушив алеєю до санаторію. Ганна трохи постояла, дивлячись йому вслід, а потім повільно простягнула руку до й справді чудового куща троянд поруч і стиснула долонею кілька стебел, усіяних гострющими шипами, щоб отямитися від переляку. Гострі колючки боляче вп'ялися дівчині в долоню, проколюючи шкіру і викликаючи біль, і вона знову зненацька побачила перед очима мертвий кратер, величезний чорний куб, падаючого Максима, потворне обличчя несправжнього Дениса і свій кривавий напис на передпліччі... Це трохи привело її до тями. Чорт, треба було щось робити, адже це був не санаторій! Це була якась гнила пастка, мертва зона, де хтось пожирав людські душі і тіла під ілюзією безтурботного відпочинку!

Другий сплеск болю і споминів викликав у дівчини дуже дивну реакцію, Здавалося, що змінився і її зір. Ілюзіям все важче і важче вдавалося затуманити її розум. Яскраве сонце на мить навіть потьмяніло, стіни санаторію віддалік раптом покрилися чорнотою, клумби з трояндами перетворилися на переплетення засохлих гілок, схожих на чорні жили, що ворушилися, мов живі, а самі квіти на стеблах в її руці були поцятковані цвіллю й попелом. Поліцейський, котрий уже відійшов досить далеко, здавався сірою й покорченою фігурою, котра смикалася при ходьбі, ніби хтось керував його рухами, наче маріонеткою.

Ганна миттєво відсмикнула руку від страшних квітів, і її занудило. Шлунок скрутило від жаху і ще більше від раптового усвідомлення того, що вона знову перебуває тут, в епіцентрі всього цього кошмару, абсолютно самотня і абсолютно беззахисна. Та ця секундна паніка й мимовільна розгубленість швидко минули. Можливо, саме біль від колючок страшних троянд і привів її до тями, адже вона усвідомила просту й водночас страшну річ: більше їй немає на кого покластися. Вона тут сама, одна, а отже, мусить самотужки виплутуватися з цієї ситуації, щось робити, шукати вихід. Раніше, коли поруч був Максим, їй було трохи легше, бо поряд знаходилася людина, з якою можна було порадитися й спертися у важку хвилину. Самій, звичайно ж, усе здавалося набагато складнішим, але вона спробує, бо ішого виходу в неї просто не було.