Розділ перший

Розділ перший 

— Чорт! А це що таке?! — Ганна різко натиснула на гальма і вирячилася на дорогу перед машиною.

Якої, гм, не було. Дорога обривалася раптово, наче хтось ножицями відрізав сіру стрічку асфальту. Далі була навіть не ґрунтова. Дороги не було зовсім. Вона ще раз звірилася з картою Гугл. Все правильно. На карті дорога рухалася далі і через п'ять хвилин входила в маленьке містечко Яблуневе, у яке вона й направлялася. Тільки на карті на екрані телефону дорога була, а в реалі, ось тут, перед самим носом, її не було.

Ганна стиснула руль старої дев'ятки і похитала головою, заплющила і розплющила очі, сподіваючись, що це обман зору і все мине. Адже не спала всю ніч, може, вже їй це все ввижається? Машина слухняно загальмувала, запищавши жалібно старими колодками, і зупинилася всього за кілька метрів від похиленого дорожнього знаку. Білі букви на ньому ледь було видно, а сам він був проіржавілим наскрізь, але в блідому світлі ранкового туману все ще можна було розібрати назву. Яблуневе. Саме те провінційне містечко, до якого і поспішала дівчина.

Ганна заглушила мотор, потягнулася до бардачка, дістала звідти м'ятну цукерку, розгорнула шурхітливий папірець і кинула її до рота. Руки після кількох годин за кермом трохи нили від напруги, але настрій був цілком нормальним. Вона просто втомилася. Майже шість годин трястися розбитими дорогами через те, що Денис вкотре закинув телефон кудись у рюкзак і забув вийти на зв'язок — така собі розвага. Сумнівна, ага.

Вона вийшла з машини, ступивши на розтрісканий асфальт, і підійшла до краю, за яким простягалася заросла невисокою травою земля. В принципі, доїхати до містечка, яке все було, як на долоні, можна було б і по цій землі, але сам факт відсутності дороги трохи її дивував.

Навколо панувала абсолютна і майже фізично відчутна тиша. Тут не гуділи дроти ліній електропередач, не віяв вітер, сюди не долинав навіть далекий гул траси, з якої вона з'їхала хвилин п'ятнадцять тому. Дивно, але вона не відчувала й жодних запахів, ні трави, ні поля, ніякого.

Перед нею, за кількасот метрів пологих пагорбів, розкинулося саме містечко Яблуневе. Воно виглядало напрочуд охайним, там були акуратні двоповерхові будиночки з черепичними дахами, вгадувалися вузькі вулички, що чітко перетиналися під прямим кутом, і виднілися побілені стовбури дерев, вишикувані вздовж доріг із лінійною точністю. Жодного диму з димарів, жодної людини на вулицях вона не помітила. В принципі, ще було дуже рано, трохи більше п'ятої години, всі ще сплять, напевно. Містечко Яблуневе лежало внизу в сизому легкому тумані, мовчазне й застигле, наче декорація до вистави, яка вже закінчилася, або ось-ось мала початися.

Ганна здивовано знизала плечами, повернулася до дев'ятки і сіла за кермо. Зрештою, яка різниця, чому тут зник асфальт, якщо до її мети рукою подати?

Вона знову повернула ключ у замку запалювання. Мотор забурчав знайомим натужним гудінням. Ганна увімкнула першу передачу, плавно відпустила зчеплення, і стара машина з'їхала з обрізаного краю дороги на зелену траву.

Повільно перетнувши пустир, дев'ятка вкотилася на першу бруковану вулицю містечка. Будинки почали повільно пропливати мимо, неначе це не машина їхала, а вони повільно рухалися з обох боків дороги, довгими шеренгами проходячи при дорозі і таким чином зустрічаючи дівчину. Шибки на вікнах будинків здавалися напрочуд чистими та яскравими, відбиваючи ранкове сонячне проміння і сліплячи очі дівчини, а самі вулиці і все навколо видалося їй неприродно новим і чистим, неначе містечко щойно вимили з милом перед її появою тут. Усе дихало таким спокоєм і затишком, що гостра тривога, яка шкреблася на серці Ганни ще кілька хвилин тому, почала поступово розсіюватися, розчиняючись у цьому сонному, майже святковому і театральному, навіть певною мірою ідеальному ранковому затишку провінційного містечка, куди вона приїхала у пошуках свого зниклого брата…