Глава 13

— Ніхто нікуди не летітиме, — голос Корвіна став ще твердішим, брови зійшлися до перенісся. — Не думай, що після стількох років ти можеш з’явитися тут і усіма розпоряджатися.
— Але я хочу лише виправити помилку, — Анна зробила крок уперед, у її очах спалахнув виклик. — Якби я вчора не впала з балкона, то Ліліана отримала б мітку горгульї.
— Досить! — різко обірвав він. — Я забороняю подібні розмови. Я проведу тебе до вежі.
— Точніше до в’язниці, — відрізала Анна, але в голосі вже не було гніву, лише суха іронія. — Ви знаєте, як там нудно?
— Раджу подумати над завтрашнім випробуванням і визначитися, які таланти ти продемонструєш, — у його словах вчувалася загроза, замаскована під поблажливу пораду. Король відхилися від колони та опустив руки. Анна стиснула плечима:
— А що я можу демонструвати? Згідно з поширеною думкою, я вмію лише вбивати.
— Спробуй здивувати чимось. Йди за мною! — Корвін розвернувся та направився до сходів.
Анна підіймалася до вежі й з кожним кроком здавалося, наче на шиї стискають зашморг. Вежа зустріла тишею, і лише кроки Корвіна відлунювали у вузьких стінах. Він ішов попереду, світло смолоскипів ковзало по його плечах, підкреслюючи чіткі лінії профілю. Анна помітила, що він не поспішає, наче даючи їй час подумати. Корвін не терпів заперечень й навіть не дав Ліліані можливості доторкнутися до горгульї.
— Ви завжди такі владні? — вирвалося з її вуст перш, ніж вона встигла подумати.
— А ти завжди така непокірна? — відгукнувся він, навіть не озирнувшись.
Анна скривилася, але відчула, як куточки губ мимоволі тягне в усмішку.
— Це дивно, але ви навіть у гніві звучите так, ніби вам цікаво, що я відповім.
Вони піднялися на останній проліт, і Корвін зупинився біля важких дверей. Його погляд нарешті зустрівся з її очима. Він дивився уважно, наче намагався прочитати щось між рядками. Штовхнув двері та зайшов всередину. Анна рушила слідом. Чоловік одразу зачинив двері та насунувся на неї, мов скеля. Дівчина вимушено зробила крок назад й ледь не торкнулася спиною стіни. Корвін нагадував хижого звіра, який впіймав здобич.
— Чому ти так активно бажаєш, щоб в Ліліани з’явилася мітка? Тобі це не вигідно, вона стане твоєю конкуренткою.
— Але її судилося. Ні я, ні будь-хто інший з ваших наречених не розбудить горгулью.
— Ти навіть не намагалася, — Корвін підвищив голос, наче ця ситуація його дратує.
— Я не знала, що робити, — вона відчула, як її плечі напружилися, та силоміць втримала голос від тремтіння. — Не була готова.
— Якщо ти і справді читала книгу, написану про моє життя, то ти не могла не знати про випробування. Ти не хотіла. Невже не розумієш, якщо розбудиш горгулью, то мені доведеться одружитися з тобою. Ти станеш королевою, а це скасує смертну кару.
Така перспектива сподобалася Анні. Вона не могла заперечувати сама собі, що Корвін вродливий чоловік, а до особистого знайомства з ним, у книзі він здавався ідеалом. Хотілося б, щоб це від неї, а не від Ліліани у його серці загорівся вогонь, від неї очі блищали радісними іскрами, і від неї у його животі літали метелики. Поки мрії не завели її надто далеко, дівчина сумно зітхнула:
— І ти довіку ненавидітимеш мене, а кохатимеш іншу. Дякую, не потрібна мені така милість.
На мить у вежі запала тиша. Корвін уперся долонями в стіну біля її голови, наче відрізав їй шлях до відступу. Його подих торкався щоки дівчини, і в цій близькості відчувалося щось небезпечне, але водночас хвилююче.
— Ти надто впевнена, що знаєш, кого я кохаю, — у голосі чоловіка з’явилася ледь вловима хриплинка. — Обізнана, хто відвідує мої покої, пророчиш дружину, але й гадки не маєш, кому насправді належить моє серце.
Анна хотіла щось відповісти, але пальці мимохіть ковзнули по його зап’ястку, де під рукавом вона відчула старий шрам. Її рух був інстинктивними, не обдуманим. Лише миттєвий дотик, але Корвін завмер, ніби цей жест розкрив щось, що він приховував роками. Наче від розпеченого заліза, Корвін відступив на крок назад, однак погляд його вже не був таким холодним.
— Обережно, Аміро. Ти граєш із тим, що може спалити нас обох.