Глава 10

Вона кинула швидкий погляд на Корвіна. Він сидів з холодним, майже байдужим обличчям, але в його очах промайнула ледь помітна цікавість. Дівчина знала, що горгулья сьогодні не прокинеться, а єдина, кому це під силу, сидить на трибуні без мітки. Анна перевела погляд на Бедвара. Чоловік стояв спершись об бильця й навіть не підозрював, що станеться через декілька хвилин. Анна не впевнена, чи має право втручатися, але не хотілося, щоб такий красень постраждав.
Анна стояла перед горгулею і нічого не робила. Зовсім. Дівчина непорушно застигла й наче імітувала нерухому горгулью. До неї підійшов організатор та, пам’ятаючи про глядачів, натягнуто посміхнувся:
— Чому ти не виступаєш?
— Я не підготувала номера я не знаю, що робити.
— Будь-що, — організатор поспішно покинув імпровізовану сцену.
Анна стиснула плечима. Підійшла до горгульї та легенько доторкнулася до пазуристої холодної кам’яної лапи. Поспішно забрала долоню та голосно, щоб почув Корвін, заговорила:
— Не прокинулася. Нічого, іншим разом.
Анна повернулася на місце. В її спину летіли обурливі коментарі:
— Вона навіть не намагалася.
— Це блюзнірство!
— Вона зневажила традиції.
Корвін сидів, насупивши брови. Проте Анну хвилювало зовсім інше. Вона боязко дивилася на балкон, де стояв Бедвар. Церемоніймейстер оголосив про завершення випробування та продовження завтра. Глядачі почали розходитися. Анна пригадувала сцену з книги й пам’ятала її до найменших деталей: ледь чутний тріск, крик, падіння кам’яних плит і тіло Бедвара, зламане, як крила у пораненого птаха. Анна ковзнула поглядом до лівої арки, й побачила тріщину. Бедвар зробив крок саме на ту ділянку, ноги самі понесли її вперед. Вона підбігла під балкон, та помахала рукою:
— Гей, ви там нагорі! Відійдіть трохи назад!
— Що? — Бедвар нахилився, щоб почути, і став ще ближче до краю.
— Ох ти ж... — Анна схопилася за волосся і не знала, що робити.
Інтуїтивно побігла в бік сходів, які вели нагору, ледь не збивши з ніг двох роззяв. Забігши на балкон, перелякано зупинилася за декілька кроках від чоловіка:
— Відійдіть! — Анна крикнула, але натовп унизу заглушив її голос.
Не роздумуючи, дівчина вдарила Бедвара плечем у груди, відштовхуючи його вбік. Край балкона підломився, і уламки з гуркотом полетіли вниз, розбиваючись об бруківку. Бедвар лежав на підлозі, тримаючись за плече, та все ще не розуміючи, що сталося.
— Ви… щойно… — він важко вдихнув. — Ви врятували мені життя?
— Та ну, — Анна махнула рукою, намагаючись приховати тремтіння. — Просто захотіла перевірити, чи вмієте ви падати красиво.
Дівчина випросталася, а Бедвар став на ноги. До них підбігли вартові та підійшов король. Корвін підозріло насупився:
— Звідки ти знала, що балкон впаде?
— Це було у книзі, — не роздумуючи, Анна випалила правду. В очах короля спалахнув гнів:
— Не зли мене. Я хочу почути правду.
Анна зрозуміла, що марно щось доводити чи сперечатися. Дівчина стиснула плечима:
— Побачила тріщину на балконі і припустила, що він впаде.
Корвін повільно звів брови, пильно вивчаючи її обличчя, ніби намагався вловити найменший натяк на брехню. Між ними зависла тиша, така густа, що навіть гомін натовпу на площі здавався далеким і приглушеним.
— Припустила… — у голосі короля прозвучала недовіра, перемішана з чимось іншим, чи то цікавістю, чи то роздратуванням. — Ти або дуже спостережлива, або дуже везуча.
— Можливо, і те, і те, — невпевнено відповіла Анна, роблячи крок убік, наче хотіла збільшити відстань між собою і королем.
Дівчина відчула, як по спині пробіг холодок, але в очах Корвіна, попри суворість, було щось таке, від чого серце в грудях закалатало швидше. Наче оговтавшись від шоку, Бедвар поправив жилетку:
— Чому ти врятувала мене? Я гадав, ти ненавидиш усіх скелеарців.
— Отже, ти помилився, — Анна дивилася з викликом. Сподівалася її втручання, кардинально не змінить сюжет. Вона нервово заховала руки за спину. — Я піду, прогуляюся. Всі ці події неабияк схвилювали мене.
— Не підеш, — голос Корвіна звучав мов грім серед ясного неба. — Ти й досі засуджена. Твій вирок не скасували, а відклали. Проведіть її до вежі, — король кивнув охоронцям.