Коли Ніч торкнеться Світанку

Розділ 3

Аурелія

Я не могла відвести від нього погляду. Не знала, що лякало мене більше: те, що я опинилася в самому серці Ноктарії, чи те, що чоловік, який роками приходив у мої сни, виявився справжнім.

Морфіус був небезпечно вродливим. Різкі риси обличчя, темне хвилясте волосся й срібні очі, у глибині яких причаїлося щось давнє й незбагненне. Чорна туніка з темно-червоною вишивкою підкреслювала його широкі плечі, а довкола обсидіанового трону клубочилася пітьма, розгортаючись за його спиною, наче крила величезного нічного створіння.

Я завжди вважала темряву лише відсутністю світла. Але тут вона дихала, рухалася й прислухалася до кожного поруху свого господаря.

Морфіус підвівся. Тіні беззвучно розступалися перед ним, поки він спускався сходами, а я мимоволі згадала високу постать зі своїх снів. Тоді темрява приховувала його обличчя. Тепер же ніщо не заважало мені розгледіти чоловіка, чиї обійми пам'ятала краще, ніж хотіла б визнавати.

— Ауреліє, — промовив він, зупинившись за кілька кроків. — Починав думати, що ти ніколи не знайдеш до мене дороги, моя королево.

— Ти говориш так, наче я змусила тебе чекати цілу вічність. Чи в Ноктарії заведено зустрічати незнайомців так, наче вони запізнилися на вечерю?

— Якби я чекав на тебе лише до вечері, то був би значно привітнішим. Кілька століть очікування здатні зіпсувати характер навіть найтерплячішому королю.

Кілька століть?

Я не знала, чи варто сприймати його слова серйозно. Проте вирішила, що він і без того надто задоволений собою.

— Сподіваюся, ти не провів увесь цей час біля дверей.

— Ні, але тепер шкодую. Можливо, тоді ти прийшла б раніше.

Я вже збиралася відповісти, коли він наблизився ще на крок і до мене долинув запах прохолодного дощу, вологої деревини й диму.

Знайомий до болю.

Саме цей аромат залишався зі мною після пробудження, коли я марно намагалася пригадати обличчя незнайомця.

— Це справді був ти, — промовила я тихіше. — Чоловік із моїх снів.

Щось невловиме змінилося в його погляді.

— Сподіваюся, наяву я не надто розчарував тебе.

— У снах ти принаймні майже не говорив.

Морфіус розсміявся. Низький звук прокотився залою, і я з подивом усвідомила, що мені подобається його чути.

— Зізнаюся, Ауреліє, мені подобається чути твій голос не лише тоді, коли ти вимагаєш назвати моє ім'я.

— А мені було б значно приємніше, якби ти хоч раз відповів. Знаєш, досить неввічливо роками з'являтися в чужих снах, обіймати незнайому жінку й навіть не представитися.

У його срібних очах спалахнула веселі іскри.

— Дивно. Мені здавалося, проти обіймів ти не заперечувала.

— Я заперечувала проти твоєї загадковості!

— Отже, обійми залишаємо?

Я схрестила руки на грудях, сподіваючись, що це приховає моє збентеження.

— Морфіусе, ти нестерпний.

— А ми знайомі лише кілька хвилин. Уяви, скільки нового ти дізнаєшся про мене, якщо затримаєшся довше.

Я хотіла запитати, що він має на увазі, але помітила рух біля своїх ніг. Від трону відокремилася вузька смуга пітьми. Вона ковзнула мармуровою підлогою, обережно наближаючись до подолу моєї сукні. Я відступила й інстинктивно виставила долоню.

Золотий спалах розітнув напівтемряву.

Світло вихопило з мороку чорні колони, темно-червоні знамена й срібні світильники. На мить зала засяяла так яскраво, наче крізь її склепіння пробилося саме сонце.

Морфіус примружився.

— Мушу визнати, ти справляєш незабутнє враження. Хоча наступного разу попереджай, перш ніж вирішиш освітити весь мій палац.

Я дивилася на власну долоню, де ще тремтіли золотаві іскри. Ще кілька годин тому не могла прикликати навіть найслабшого променя. А тепер магія відгукнулася без жодного зусилля.

— Твоя тінь намагалася мене схопити!

— Вона лише зацікавилася тобою.

Він недбало поворухнув пальцями, і темна стрічка слухняно відступила до його ніг.

— Не хвилюйся. Вони тебе не скривдять.

— Чудово. Спочатку ти роками з'являєшся в моїх снах, а тепер навіть твої тіні не можуть залишити мене в спокої.

— Не ревнуй, моя королево. Їм я дозволяю значно менше, ніж хотів би дозволити собі.

Я повільно перевела на нього погляд.

— Починаю розуміти, чому твої тіні такі нахабні. Беруть приклад зі свого господаря.

— А ти, виявляється, маєш гостріші кігтики, ніж я очікував.

— Раджу не перевіряти, наскільки.

Він схилив голову, немов справді обмірковував моє попередження.

— Боюся, Ауреліє, тепер мені ще цікавіше.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше