Розділ 53

- Микито?! Якого чорта ти тут забув? – Катя ступила в його напрямку декілька кроків і зупинилася. –Ти що, стежив за мною? – Не повіривши власним очам, мовила вона.

Ніс екс-бойфренда розчервонівся на морозі, яким він тут же гучно шморкнув.

- Коли ти покинула мій будинок, я вирішив простежити за тобою. У мене виникла думка, що ти побіжиш до свого красунчика в обійми, а я не міг допустити щоб цей вбивця встромив тобі ножа в серце. Це я викликав швидку і тебе доставили до лікарні, - раптово зізнався він.

- Що, що? – Таня, Дарина та Антон поглянули на Катерину.

- Ти була в лікарні? Коли ти встигла? – Тетяна таращилася на подругу мов навіжена.

- Ха! Ти їм не сказала? Як же так? Ви ж найкращі подружки! – Здавалося, що Микита просто глузував. – Вона втратила свідомість прямо посеред вулиці. Мені здавалося, що хоча б лікарня тебе стримає, але ти втекла звідти і тепер ти тут! – Він з ненавистю махнув рукою в повітрі.

- Катю! – Завмираючим голосом заговорила Таня, із жахом поглянувши на руду.

- Ну дякую тобі Микито! – Фиркнула Катерина, сердито відвернувшись. – Забирайся геть, я більше не хочу тебе бачити!

- Я покину це місце, тільки після Антона. Коли його заберуть, - торжествуючи вимовив він.

Катя поглянула на колишнього.

- Я не розумію тебе.

- Вже скоро. Чекати залишилось не довго. Я вже викликав поліцію. Скоро вони прибудуть сюди. – Микита був явно задоволений сам собою.

- Ти що зробив? – Страшним шепотом мовила Катя та кинула погляд на Антона.

Він дивився прямо на неї.

- Ні, - Катя нервово ступала то взад, то вперед, - ні, ні, ні. Так не повинно бути. Ні. Антон… - Вона зупинилась, дивлячись в його темні очі.

- Катю… - Прошепотів він і легенько посміхнувся.

- Це вже занадто, - незвичайний спокій пролунав в голосі Тетяни.

Прямо у всіх на очах вона підлетіла до Микити та з усією силою зарядила тому кулаком в прямо в око. Хлопець впав непритомний.

- Ось так! – Тетяна тупнула чоботом на високій шпильці та гордовито здійнявши підборіддя, поглянула на трійцю. – Що? – Відповіла вона на їхній шок. – Хтось повинен був це зробити! Я втомилася слухати його безглузді балачки.

- Від тебе я такого точно не очікувала. Де ти навчилася? – Дарина у всі очі дивилася на білявку.

- Все колись буває вперше! – Дала відповідь та.

Десь в далині почувся звук поліцейських сирен. Всі дружно оглянулись на звук.

Дарина повернулася та підбігла до Антона.

- Ти повинен їхати звідси. Негайно! – Вигукнула брюнетка.

- Дарино, ти що, хочеш його врятувати? – Таня склала руки на грудях, вираз обличчя чітко говорив, що вона відчуває відразу.

- Послухайте! Знаю, в нас мало часу, але… Не так давно я і сама думала, що стала вбивцею. І я могла б нею стати... Тому я чудово розумію Антона і приймаю його сторону, вибач Таню, - вона кинула погляд на білявку, а Таня закотила очі під лоба, склавши руки на грудях. – Я не стану засуджувати тебе, - швидко говорила вона, поглянувши на Антона, - бо не маю права на це.

- Про що ти говориш? Ти і так вбивця, - Катя не розуміла до чого було це сказано Дариною.

- Стас живий, - несподівано повідомила Дарина.

- Що? – В один голос отетеріло вигукнули всі.

- Максим тому і приїхав за мною, щоб я зустрілася зі Стасом. Не хвилюйся Катю, Стас нас прощає, - мовила вона до рудої та поглянула на Антона. – Я думала, що вбила його.

Антон не стримав посмішку.

- Оце так. Не очікувано. Тепер я почав поважати тебе.

- Дякую, - показала зуби в усмішці Дарина.

Тетяна спостерігала за ними двома і не могла повірити в те, що бачила та чула. Добре Антон схиблений психопат, але ж Дарина не поїхала дахом, щоб насміхатися з подібного та ставати на сторону вбивці.

- Дорогенька, - звернулась білявка до Дарини, - у тебе Стокгольмський синдром!

- І нехай, - відмахнулася Дарина.

Звук сирен чувся вже ближче.

- Тікай з міста, тікай так далеко, як тільки зможеш. Туди де ти будеш почувати себе в безпеці, - затараторила Дарина.

Катя не відразу збагнула про що саме говорить подруга, але коли суть слів дійшла до неї – її серце в грудній клітці болюче стиснулося. Розуміння того, що вона більше не побачить свого хлопця, сніговим комом заліпило горло. Дихати стало важко. Вона відмовлялася вірити, що все ось так просто має закінчитися. Не вірила, що настав кінець.

Несподівано, Катя налетіла на Антона, міцно обійнявши його.

- Я не хочу щоб ти їхав. Будь ласка не покидай мене. Залишся зі мною, - мовила вона.

Антон обійняв її притиснувшись щокою до Катиної голови та сильно примружив очі. Її слова причиняли йому нестерпний душевний біль, адже він зовсім не хотів покидати її. Розлучення з цією дівчиною, було для нього чимось схожим на смерть.

- Катю якщо він залишиться, його посадять надовго. Можливо його чекає довічне ув’язнення, - мовила Дарина.

- Тоді я поїду з тобою! – Вигукнула крізь сльози руда, знайшовши поглядом його очі.

Руки Антона бережливо пройшлись по її спині та чуттєво стиснули в обіймах.

- Та що з вами таке?! – Вибухнула Таня. – Ви поводите себе не так, як повинні нормальні люди! Сьогодні що, якесь особливе місячне та сонячне затемнення і у всіх разом поїхав дах?! – Волала вона, але ніхто не звертав на неї уваги.

- А як же твоя мама Катю? – Запитала Дарина. – А ми з Танею?

Антон поцілував Катю в лоб, тримаючи обличчя дівчини в своїх долонях.

- Ти не повинна робити цього. Я хочу щоб ти була щасливою. Життя зі мною на даний момент не можливе. Мені потрібно буде весь час переховуватися і якщо ти поїдеш зі мною, то і на тебе чекає те саме. Я не хочу для тебе такої участі.

- Заради тебе, я готова на все.

Антон посміхнувся.

- Ти не уявляєш, наскільки сильно я хотів почути від когось такі слова, - прошепотів він та з силою припав до її губ.