Розділ 21

«Еліт» - бар де збирався особливий контингент людей, ті у кого є гроші. Звичайних смертних до цього закладу не впускала охорона, яка наче шуліка, стриміла на вході.

Широкоплечий, розміром з шафу охоронець, нависав над Дариною та свердлив дівчину нестримним важким поглядом.

- Я тобі ще раз повторюю: мені потрібен Станіслав Бутенко! – Вигукнула Дарина в обличчя лисому височенному чолов’язі.

- Я чудово тебе розчув дорогенька, але не впущу, - охоронець стояв на своєму, будучи незворушним ніби скала.

Дарина грізно загарчала, поклала пальці на перенісся та зітхнувши мовила:

- Я з ним зустрічаюся, - вона почала говорити стримано та повільно, намагаючись донести до охоронця інформацію, як до малої дитини.

Він трохи нахилився, подався вперед та згідно хитнув головою. На його обличчі читалося награне розуміння ситуації.

- Він мій хлопець, - продовжувала вона в тому самому дусі.

Охоронець знову із розумінням хитнув головою.

- І ти хочеш зробити йому сюрприз своєю появою. Я розумію, - прогудів чоловік спокійним тоном.

- Саме! – Задоволено вигукнула дівчина.

- Не впущу, - спокійно мовив він, випрямився та почав дивитися прямо перед собою, склавши здоровенні ручищі на грудях.

- Впусти мене! – Вигукнула вона грізно. – Впусти. Мене, - тон її голосу перетворився на загрозливе шипіння. – Якщо не впустиш, я видряпаю тобі очі, - в підтвердження своїх слів, вона виставила перед собою скрючені пальці з довгими нігтями.

Очі охоронця стали круглими, вираз обличчя різко змінився і він слухняно відступив в сторону.

Дарина широко посміхнувшись, похлопала його долонею по грудях та солодко мовила:

- Так би зразу.

Тільки но вона ступила перший крок у напрямку входу, як широкі груди охоронця знову заступили їй дорогу.

- Ні, - коротко мовив він, вираз його обличчя став незворушним.

Дарина з ненавистю вивчала спокійний вираз на його обличчі. Зараз дівчина була готова його вбити. Несподівано вхідні двері гримнули і на вулицю вийшов ще один охоронець, такий же здоровенний, як і цей.

- Що тут у вас таке? – Запитав він, поглянувши спочатку на свого колегу, а потім перевів погляд на Дарину.

- Хоче потрапити до середини. Говорить, що дівчина Бутенка, але я їй не вірю. – Він хитнув головою у її бік.

- Дівчина Бутенка? – Другий охоронець із сумнівом підняв одну брову. – Та пропусти ти її. Нехай дівчина повеселиться. У нас тут багато чоловіків, які не проти чудово провести час із молоденькою кралечкою. – Він поглянув на неї та мовив, - Заходь. Почувай себе, як удома, - на його обличчі виник оскал хижака.

Дарина гордо підняла підборіддя та розправивши плечі, пройшла до входу.

- Їхня компанія сидить за четвертим столиком, по правому боці від барної стійки! – Мовив Дарині вслід він.

В середині приміщення було дуже шумно від розмов та гучної музики. Дарина зморщила носа, коли в ніздрі вдарив аромат сигаретного диму, світло в залі було сильно приглушеним, від чого очам було вроді і комфортно, а вроді навпаки.

Пошукавши очима четвертий столик, Дарина не помітила ніде Стаса, зате впіймала на собі безліч зацікавлених чоловічих поглядів.

- Йди сюди крихітко, - посміхаючись мовив один із них.

Дарина кинула на нього байдужий погляд та доволі грубо відповіла:

- Дякую, але я прийшла до свого хлопця!

Ще раз поглянувши на четвертий столик, вона підійшла ближче. Компанія незнайомих хлопців щось жваво обговорювали та серед них вона помітила знайоме обличчя. Артур – друг Стаса теж сидів там. Дарина наблизилась та зупинилась поряд із їхнім столиком. Один з хлопців звернувши на неї увагу, незрозуміло насупив брови.

- Привіт Артуре, - усміхнено мовила вона.

Обличчя хлопця стало сірого відтінку, він нервово озирнувся довкола і знову зустрівся з нею поглядом.

- Дарина? Що… Що ти тут забула?

- Підкажи мені де Стас. Міла сказала, що він тут, але я не бачу його за столиком.

На обличчі Артура з’явився незрозумілий вираз обличчя, хлопець поворухнувся на місці та опустив мовчазний погляд на стільницю.

Один з хлопців із сумнівом відповів:

- Стас відійшов, але скоро повинен повернутися. А ти хто?

Дарина підняла вугільну брову.

- Його дівчина.

Хтось поперхнувся, інші просто шоковано почали переглядатися, лише один Артур не підіймав погляду від стола. В повітрі повисла незрозумілого походження ніяковість. Дарині навіть прийшла в голову думка, що хлопці їй не раді, але вона не розгубилася та взявши стілець біля вільного столика, сіла поряд із ними.

- Значить я почекаю його, - легенько посміхнулась вона.

Мовчання затяглося, воно було таким важким, що його можна було потрогати. Дарина розуміла, що щось було не так, але не стала про це запитувати. Так і продовжувалось аж до самої появи Стаса.

Помітивши свого красунчика на горизонті, широка посмішка Дарини стрімко спотворилася шокованою гримасою. Тепер вона чудово розуміла, чому хлопці так відреагували на її появу. Стас йшов, обіймаючи рукою за талію якусь дівчину. Виглядали вони щасливими, обоє посміхалися.

Погляд Дарини так і прикипів до його руки на її талії, коли вони підійшли. Дарина не звернула уваги, що біля столу, коли вона прийшла було два вільних стільця, а не один. Стас шоковано завмер на місці, він розгубився не знаючи, як бути. Жагуча брюнетка біля нього, притискалася до його грудей.

- Привіт, - нерішуче мовив він.

Дарина декілька секунд помовчала, підняла на нього погляд і хмикнула.

- Привіт… Стасе.

Після цього Стас допоміг своїй пасії сісти за стіл та сам приземлився поряд із нею. Очі Дарини мимоволі розширилися, коли його рука лягла тій на плечі. Брюнетка нахилилася до нього та щось усміхнено прошепотіла, у відповідь Стас посміхнувся, після чого послідував їхній поцілунок.

Дарина перевела незрозумілий погляд на кожного з хлопців – вони дивилися на неї зі співчуттям, а коли перевела очі на Артура, то в його обличчі прочитала те саме: жалість та співчуття, а ще… хлопець виглядав винуватим. Тепер Дарині стало ясно, чому у них була така реакція на її появу.