Розділ 1

Вечір обіцяв бути яскравим, насиченим та незабутнім. Темне небо було усіяне безліччю зірками, а місяць-молодик, з гострими кінчиками, високо здійнявся над містом. Вулична прохолода добре холодила мізки після пекельної атмосфери нічного клубу. Музика закладу ще й досі грала в свідомості Дарини, яка стояла на тротуарі та жадібно вдихала свіже повітря – дівчину страшенно нудило. Поряд із нею стояла дівчина середнього зросту та освітленим до половини своєї довжини волоссям – одна з кращих подруг Дарини, Таня. Вона занепокоєно дивилася на сп’янілу подругу та гладила ту долонею по спині.

- Ти занадто багато випила. А я говорила: контролюй себе, - наставницьким тоном мовила Таня, піднявши вгору нафарбовані брови. Її обличчя тепер виражало деяку відразу.

- Не потрібно читати мені нотацій. Я вже доросла дівчинка, - пробурмотіла Дарина і заправила за вухо пасмо темного, короткого волосся. Свої окуляри в круглій оправі, вона недбало зняла та подала Тані. – Краще потримай їх.

Таня поглянула на важливий для подруги атрибут та взяла окуляри в руку. Зір у Дарини завжди був поганим, вона носила окуляри з самого дитинства і не зважала на чужі насмішки в свою сторону. Саме за те, що Дарині завжди було начхати на думку оточуючих, Таня і поважала подругу. Дарина була трохи впертою, вона завжди чітко висловлювала свою точку зору та відстоювала власні інтереси.

Таня ж, була навпаки, повною протилежністю Дарини. Свою думку дівчина ніколи не намагалася відстояти, завжди бажала щоб всі її проблеми вирішував хтось інший. Таня любила розважатися та жити легким, безтурботним життям. Вона була хитрою та гордовитою, вважала себе королевою. Свою величність вона демонструвала аристократичними манерами, яскравою зовнішністю та модним одягом.

- Не хочу таке говорити, але мені соромно знаходитись тут поряд із тобою, - повні губи королеви стали майже однією тонкою лінією, так сильно вона їх стиснула від невдоволення.

- А мені то, що з цього? – Сплюнувши на тротуар та провівши долонею по губах, Дарина випрямилася, та поглянула на Таню.

- Та нічого, - потисла плечима дівчина.

Дарина забрала в подруги з рук свої окуляри і надягла їх. Перед очима стало набагато чіткіше.

- Тепер можемо йти, - перевела дух Дарина. – Я думаю, що з мене на сьогодні досить розваг. Я перегнула палку? – Запитала прищурено вона.

- Тільки з алкоголем, - повідомила Таня та посміхнулась.

- Я теж такої думки, - погодилась Дарина, поправивши окуляри.

Подруги пішли освітленою вуличними ліхтарями вулицею. Лише один ліхтар чомусь не горів, через що атмосфера була дещо дивною та навіювала жах. Ніде не було людей, навіть машини не проїжджали мимо. Тиша і спокій. Голоси подруг розносилися навкруги та звучали дуже голосно. Вночі, різні звуки завжди здаються гучнішими ніж вдень.

- Мені весь час здається, що на моїй шиї зашморгується петля, яка мене от-от задушить, - поскаржилася Таня обурливим голосом.

- Що вже сталося? – Застогнала вимученим голосом Дарина відкинувши голову і закотила очі до неба.

- На днях приїжджає мій зведений брат. Мачуха просто не тямить себе від щастя, а мій батько лише ходить та посміхається, підтримуючи її. Мене вся ця ситуація з розуму зводить! – Майже вигукнула вона.

- Ну то й хай собі приїздить. Чи тобі не все рівно? Бачу, що тебе це казить, але, що зробиш? Тобі так чи інакше доведеться з ним спілкуватись, хоча б у перший день зустрічі, - спокійно озвучила Дарина.

У суцільній тиші почулося грізне Танине гарчання, на яке Дарина тільки посміхнулася.

- До речі, на рахунок приїзду, - Дарина різко посерйознішала. – Катя завтра приїздить.

- Що? – Таня зупинилася та кинула різкий погляд на подругу. – Звідки інформація?

- Вона телефонувала до мене. Сказала, що знову повертається до нашого міста.

- Як давно ти про це знаєш? – Наступала Таня.

- Вчора і дізналася, - здвигнула плечима дівчина.

- А чому я дізнаюсь про це тільки зараз?! – Майже заволала блондинка.

- Я забула сказати тобі. Зараз згадала і розповіла.

- Ти повинна була зразу повідомити мені про її приїзд! Вона і моя подруга також! – Таня була дуже обуреною і не приховувала цього. Дівчина швидким кроком попрямувала по дорозі і Дарина кинулась її наздоганяти.

- Мені одне цікаво, - Таня трохи збавила крок, - коли Катина мама нарешті знайде своє місце в цьому світі? В котрий раз вони знову змінюють місце проживання?

- Дай подумати: наше місто, Львів, Київ, Харків і тепер вони знову повертаються сюди. Виходить в п’ятий.

- Надіюсь більше вони нас не покинуть, - уже спокійніше мовила Таня.

Дорога привела їх до роздоріжжя, де вони мали попрощатися. Таня міцно обійняла Дарину і попрямувала вліво по своїй вулиці. Дарина ж пішла прямо далі. Ліхтарі у цій частині міста часто не горіли. Саме сьогодні так і трапилося. Проходячи мимо паркової зони, дівчина звернула вправо та вийшла на вулицю приватного сектора. Гарні будинки з високими парканами, нависали над дорогою, благо світло тут горіло завжди. В цьому районі проживали, в своїй більшості, заможні люди, власники магазинів та різного малого і великого бізнесу. Були там і декілька звичайних будинків. В одному із таких і проживала дівчина.

Дійшовши до свого простенького, непримітного будинку, Дарина завмерла. Холодок пробігся по напруженій спині і вона обернулася – вулиця була зовсім пустою. Зітхнувши з полегшенням, дівчина нервово розсміялася і повернулася. Страх швидко охопив її своїми клешнями. Прямо перед Дариною хтось стояв. Він був на достатній відстані і вона не могла розгледіти його обличчя через капюшон, що приховував його зовнішність, але чітко бачила чорний одяг в який був одягнений чоловік.

- Хто ти?! – Запитала доволі гучно вона, але він не відповів. Його погляд був чітко спрямований на неї і Дарина всіма фібрами душі це відчувала.

Дарина почала швидко порпатися у своїй сумочці, шукаючи ключ від хвіртки та дому. Діставши, знову кинула погляд на чоловіка та на дорозі вже нікого не було. Налякана дівчина поспіхом встромила ключа в замок та відчинивши, заскочила у двір, зачинивши хвіртку на замок. Телефон Дарини гучно зазвучав від вхідного дзвінка. Підскочивши на місці від несподіванки, вона дістала мобільний. На дисплеї показувало ім’я Тані.