Глава 52

 «Дорога, повтори ще раз.
Я не цілком упевнений, що мені це не сниться.
 Я схлипнула і сказала: - Я тебе люблю». 

Крістіна Лорен 
«Прекрасний секрет»

Глава 52.
Ліза.

  Я стояла в милій, білосніжній сукні, яку ми з мамою купили в першому ж весільному магазині. Ранок був настільки шаленим, що здавалося я просто поповзу на власне весілля, але ні – слава Богу, я стою на своїх двох та дивлюсь крадькома на Яна, який чекає на мене, щоб поїхати до РАЦСу. Мені і досі не віриться, що це все відбувається. Ще вчора я гадала, що мій світ знищено і я втратила все, від чого б’ється моє серце, а сьогодні – я буду казати «ТАК!», чоловікові якого вважаю своїм життям.
   Весілля вечері нікого не здивувало.
   Ну звичайно, тут гроші можуть вирішити проблемку. Наречену купити не можливо, але пришвидшити процес весілля – так.
   Я сміялась глибоко в душі над своїми ж думками, доки знову не подивилась на серйозного Яна, який хвилювався та очікував на мене.
   Набравши повні легені повітря, і різко видихнувши, я поспішила вийти зі свого укриття. Обличчя Яна все мені сказало. Я для нього теж саме  життя, як він для мене. Я його день.
   — Ти прекрасна, мій Янголе. Ти бездоганна. Моє життя. Мій день.
   — Ти теж неймовірний, мій Яне. Мій коханий. — Я підійшла до нього і одразу опинилась в міцних, та водночас найніжніших обіймах.
   — Я так сильно тебе кохаю.
   — І я тебе кохаю, Яне. Сильно та назавжди.
   Наші батьки стояли неподалік та раділи нашому щастю. Мама Яна чарівна жінка, маленька та тендітна, а чоловік біля неї, як вікінг, великий та статний. Коли я до них звернулась по іменам Марта та Андрій, вони категорично були проти – сказали, щоб я їх називала лише мама та тато. Таку ж настанову отримав і Ян від моїх батьків. Тож тепер для Яна мої батьки не Кіра та Олексій, а мама та тато. Ідеально. Все ідеально.
   Ми повинні були вже їхати до РАЦСу, але не могли припинити обійматись та шепотіти слова кохання.
   Проте, наші батьки, все ж таки, мило натякнули, що – ПОРА!

   Це було неймовірно та дуже хвилююче, коли ми з Яном переступили поріг РАЦСу. Хвилювання зашкалювало, так само, як серцебиття.
   Ян дивився мені у вічі, коли почав говорити, здивуваши всіх.
   — Лізо, мій Янгол… мій День. Ти центр мого всесвіту. Ти моє Сонце, яка світить для мене і вночі. З тобою я не боюсь нічого. З тобою я знайшов себе. Ти надіслана мені Богом, для того, щоб я зрозумів, для чого живу. Так в нашому житті є проблеми, але коли щось забирається, завжди дається щось особливе, щоб можна було впоратись. Ти мій баланс, моя стійкість. Якщо б не мої «глюки», я не зустрів би тебе – тож я щасливий, що я такий…
   — Особливий для мене. Найкращий для мене. Той, кого я кохаю понад усе на світі, і хочу розділити день, і ніч з тобою. — Додала я, плачучи від щастя.
   Ян широко посміхнувся, крізь сльози.
   — Особливий, — повторив він. — Дякую, за сяйво твого сонячного серця. Я завжди питав – коли настане день? Він настав, коли ти прийшла в моє життя. Кохаю тебе понад усе на світі і так буде завжди.
   Ми накинулись на губи одне одного, задихаючись від кохання та щастя, яке переповнювало наші серця.
   Посміхаючись, ми одягнули золоті каблучки одне одному зі словами «ТАК!».
   Ми повернулись додому, щоб відсвяткувати своє свято - створення сім’ї.
   Я постійно посміхалась, так само, як і мій чоловік. Ми обіймалися, цілувалися та не припиняли зізнаватись у коханні. 
   Цей день назавжди закарбувався в пам’яті кожного з нас.