Глава 11. Весільна ніч Нового року

Глава 11. Весільна ніч Нового року

Гарячі дзвони лунали в церкві — починалося вінчання. Принц Ерік, у своєму королівському вбранні, хвилювався, очікуючи наречену. Він бачив, як батько Марії веде доньку до вівтаря… але це була не справжня Марія, а дочка Шарлотти, яку чаклунка перетворила на її копію.

Священник почав читати молитви, і коли промовив: «Чи береш ти Марію за законну дружину?», серце Ерика підказало йому — щось не так. Він ще не встиг відповісти, як двері розчинилися. У простій сукні, але з сяючими очима, справжня Марія увійшла до храму разом із друзями — Туліо, Лянь та чарівницею Зімеллою.

— Ні, Еріку! Це я твоя наречена! — вигукнула Марія. — Це самозванка! — закричала Лянь, вказуючи мечем на дочку Шарлотти.

Принцеса Амелія теж піднялася зі свого місця:

— Ах ти самозванка! Забирайся, поки я не вигнала тебе силою!

Вона навіть кинула кришталеву туфельку в копію Марії.

Шарлотта вийшла вперед, її очі палали:

— Не смійте! Ці молодята не повинні поцілуватися на Новий рік, інакше закохані воїни повернуться додому!

Зимелла підійшла до неї й промовила:

— Тобі не перемогти. Ти ніколи не пізнала справжньої любові. А любов завжди перемагає зло. Ви повинні знати правду. Саме Шарлотта роками знущалася з вашої доньки. Вона змушувала Марію працювати, принижувала її, замикала на чердаку, коли та не виконувала її наказів.

Батьки Марії здригнулися від почутого. Мати схопилася за серце й вигукнула:

— Ах ти, стерво! Я знала, що тобі не можна довіряти!

Батько гнівно додав:

— Ти зрадила нашу сім’ю. Забирайся геть!

Шарлотта намагалася виправдатися, але вже було пізно. Зімелла відібрала її силу, і тепер вона більше не могла чаклувати.

Вона більше не могла чаклувати. Її разом із дочкою вигнали з храму.

— Урааа! Ми перемогли! — закричала принцеса Амелія.

Зимелла перетворила просту сукню Марії на весільне вбрання з червоними узорами. Лянь і Джулі стали її подругами-нареченими. Туліо дивився на Лянь, яка сяяла красою, і його серце билося швидше.

Усі аплодували, і раптом Джулі вигукнула:

— Швидше! До Нового року залишилося три хвилини!

Джулі, стрибаючи від радості, почала рахувати голосно:

—Один!.. Два!.. Три!..

У цей самий час священник урочисто промовив:

— Я оголошую вас чоловіком і дружиною!

Марія й Ерік пристрасно поцілувалися, і дзвони церкви злилися з їхнім щастям. Усі гості підняли келихи, вигукуючи побажання на Новий рік, а магія любові розквітла навколо, даруючи світло й надію.

У цей момент магія охопила Лянь і Туліо. Вони обнялися й вигукнули:

— Прощавайте, друзі! Сподіваємось, ще зустрінемось!

Марія й Ерік махали їм руками:

— Дякуємо вам за все! Будьте щасливі! Ви — гідна пара!

І Лянь разом із Туліо зникли у сяйві магії, повертаючись у свій час.

У палаці панувала справжня радість. Дзвони лунали, сповіщаючи про настання Нового року, вікна сяяли теплим світлом, а зал був прикрашений гірляндами, квітами й золотими стрічками. Скрізь горіли свічки, відблиски яких грали на кришталевих люстрах.

Гості танцювали у великій залі, музиканти грали святкові мелодії, а діти бігали з маленькими ліхтариками, сміючись і бажаючи всім щастя. Принцеса Амелія кружляла з братом, її сміх лунав дзвінко й щиро. Марія й Ерік приймали вітання від гостей, їхні обличчя світилися щастям.

На довгих столах сяяли страви: запечене м’ясо, солодкі пироги, фрукти й медові напої. Кожен піднімав келихи, бажаючи молодятам довгих років любові й миру.

Коли годинник пробив північ, усі разом вигукнули:

— З Новим роком! З Новим щастям!

Сміх, пісні та побажання щастя наповнили зал, створюючи відчуття, що це не просто весілля, а велика перемога добра над злом. Усі знали: Новий рік почався з любові, яка подарувала надію всім.

Марія ніжно притулилася до Ерика й прошепотіла:

— Я така щаслива… І сподіваюся, що Лянь і Туліо теж будуть щасливі разом.

Ерік усміхнувся й відповів:

— Так, вони заслуговують своє щастя. Нехай їхня любов буде такою ж сильною, як наша.

Вони обнялися ще міцніше, а навколо лунали оплески й дзвони, що сповіщали про новий початок — для всіх, хто вірить у силу кохання.