Глава 10. Горище і клятва порятунку

Глава 10. Горище і клятва порятунку

Марія лежала на старому горище, де її сестри завжди замика́ли, коли вона робила щось «не так». Тепер вона опинилася тут через темні чари Шарлотти. Її сукня перетворилася на просте вбрання, голова боліла, а холодний вітер проникав крізь розбите вікно.

— Де я? Чому я знову в чердаку? Лянь! Джулі! — прошепотіла вона, намагаючись зрозуміти, що сталося.

Лянь теж була тут, розгублена й насторожена.

— Як ми опинилися тут? Це все чаклунка… Ми повинні повернутися, поки Шарлотта не обдурила всіх. Господи, хоч би мій Туліо прийшов на допомогу…

Марія сховала ноги й заплакала.

— Я більше ніколи не побачу мого Еріка…

Лянь розсердилася. Вона підійшла до Марії, підняла її підборіддя й сказала суворо, як справжній генерал Великої стіни:

— Досить сліз! Ми амазонки в душі, ми непереможні. Зараз ми виберемося звідси й зірвемо план твоєї тітки. Я не дозволю, щоб ця жінка всіх обманула. Інакше ми втратимо шанс повернутися додому.

Вона накинула плащ на Марію, щоб зігріти її.

— Дякую… — прошепотіла Марія, дивлячись на Лянь. — Шкода, що ти скоро повернешся додому…

Лянь стиснула її плече й почала шукати вихід. І раптом почула голос:

— Ляяяянь! Ляяяянь!

Вона кинулася до вікна й побачила Туліо. Він приїхав на машині разом із чарівницею Зімеллою.

— Любима! Я врятую тебе й твоїх подруг! — закричав він.

Лянь разом із Марією та Джулі почали вибивати камінням вікно. Вони вистрибнули й побігли до машини. Туліо міцно обійняв Лянь і прошепотів:

— Я більше не втрачу тебе через Шарлотту.

Марія з усмішкою сказала:

— Дякую вам, друзі. Поспішімо на моє вінчання!

— Урааа! — вигукнула Джулі, стрибаючи з букетом.

Туліо схилив голову до Зімелли:

— Дякуємо, добра чарівнице. Ми ніколи не забудемо твою доброту.

Зімелла, у красивій синій шубі з коштовностями, усміхнулася й відповіла:

— Ви вже майже на шляху. Залишилося зовсім трохи — і ви повернетеся додому.