17. У гості до орлів.

На якусь мить до Акселія повернулася думка: чи не сон усе це? Та … чи хотілося б йому зараз прокинутися? Але зараз явно був не час шукати відповідь на це питання.

-О, кого я бачу! – глузливо сказав Гверан. – Як ви, виявляється, порозумілися!

Пірати, що стояли поруч, роздивлялися напіоголену Аратту. Але поки що … не робили нічого такого, окрім тих двох, що тримали її за руки. Акселій помітив це, але зараз важливим було інше. У його голові щось ніби клацнуло, й він відповів:

-А я тепер розумію, чому … не спрацювала моя пастка, коли я намагався з’ясувати, хто передає відомості піратам.

-Що ти зробив? – зацікавлено спитав Гверан.

-Змінив розклад виходу суден у море. Та розповів про це кільком людям у торговому домі. Гадав, що хтось з них передать… Але цього не сталося. Бо розклад краще за усіх був відомий тобі, а ти вже був із ними. Ти з самого початку … я зрозумів: ти працював разом із ними. Вони нападали на твої судна, ти отримував страховку за саму галеру та вантаж. А гроші за продану здобич та за рабів, на яких перетворювали моряків, ви ділили. Так?

-Ти диви, розумний який! – розсміявся Гверан.  – А знаєш, чому? Бо мені потрібен був … запасний порт. Я знав, що дехто дуже не хотів, щоб я потрапив до Ради дев’яти. А заради цього… Вони хотіли б мене якщо не вбити, то засадити. Чи перетворити на раба, що іще гірше. Тому я став робити те, про що ти сказав. Щоб мати можливість втекти, якщо припече.

Бачачи, що він не збирається тікати, ті пірати, що до того тримали його за руки, відпустили Акселія. Він машинальним рухом обсмикнув свою замшеву куртку-сорочку, а потім сказав:

-І ти це зробив… Ти ж навмисно наказав викрасти мене та катувати. Знаючи, що тебе вишлють. А … із піратами в тебе вже була домовленість, та й гроші приховані у надійному місці. Цю справу ти просто використав, щоб втекти з Аалу. А Аратта ще намагалася тебе врятувати. А ти її кинув. Знаючи, що їй загрожує. – Акселій намагався пробудити в ворога щось, схоже на сумління. Але марно, бо той продовжував сміятися:

-Бо набридла мені ця дурепа! – Він зробив крок убік, та подивився Аратті у вічі. – Вони ж сказали, що ти тепер мені не дружина? Так … тут в мене є краща за тебе. Та молодша. – Потім знову подивився на Акселія. – Так, я переграв усіх там. А ти… Гадав, мабуть, що вхопив бога за бороду?  Але, судячи з того, що розповідали мені … та з того, що я бачу тут вас обох, ти навіть не користуєшся можливістю карати й милувати! Навіщо тоді тобі усе це?

-Бо мені більше подобається милувати, ніж карати, - коротко відповів Акселій. Гіеран Олт подивився на нього із нерозумінням. А потім сказав:

-А я – навпаки. І вас обох покараю. Ти ж не будеш питати, за що? – Він знову засміявся.

-Тобі, здається, все одно, за що саме. – Як не дивно, це вперше щось сказала Аратта. Акселій подумав, що вона влучила точно у ціль. На секунду погляд Гверана, - це було видно навіть у тьмяному світлі масляних ліхтарів, що тримали у руках двоє піратів, - став скаженим. А потім він сказав:

-А ти б взагалі вже мовчала! З самого початку повела так, ніби … хотіла зрадити мене! Але я сподівався, що все-таки опинишся на тому ринку, коли мене вишлють. Але … змогла його зачарувати? Ну, нічого… - Гверан вигукнув щось незрозуміле, напевно, подумав Акселій, навмисно навчився розмовляти мовою того народу, до якого належали пірати. Троє з них притягнули звідкілясь дерев’яну клітку. Акслеій знав, що у таких у далекому поході могли тримати на судні кіз або овець, - їх брали із собою, щоб мати свіже м’ясо або молоко… А потім Гверан Олт знову звернувся донього. – Часу в нас вистачить… Так от, ти будеш сидіти тут та дивитися. А … усі мої люди теж будуть дивитися. На неї. Але нічого не будуть робити … поки вона сама не попросить. А вона попросить! Коли захоче їсти, пити чи … просто щоб це припинилося. Ти подивишся й на те, що буде потім. А після цього … прив’яжемо каміння з баласту та викинемо тебе разом із кліткою у море. Й ніхто ніколи не дізнається, куди зник Акселій Мар, як ніхто ніколи не знав, звідкіля він з’явився.

За законами світобудови, якщо десь вирують події, то в іншому місці, навпаки, - усе спокійно. Зараз, коли Акселій Мар вирішив влаштувати собі невеликий відпочинок, поєднаний із випробуванням нових вітрил, таким місцем спокою був будинок ватажка Латіра Ісара. Насправді, основною роботою ватажка та його людей була зараз охорона торгового дому Акселія Мара, його суден, його власності, боротьба з розбійниками, які нападали на тих, хто перевозив товари, та на старателів, і таке інше. Але усім ция займалися люди Латіра, а, оскільки глави торгового дому не було на місці, то й ніякі його нові ідеї не потрібно було реалізовувати. От, хіба що, майстер Раті зараз виготовляв нові парові машини, у тому числі – більшу, для встановлення на морське судно. Напевно вже, розпочнуть з тієї ж особистої галери пана, коли вона повернеться до порту. Якщо, подумав із посмішкою Латір, майстру буде до того. Ватажок знав про нещодавні події, та про те, що підготовка до весілля вже йшла повним ходом.

В Латіра було багато справ. Після того, як Фісар вирішив жити самостійно та працювати на Сііна Керту, - зараз він облаштоував власний табір за містом, а гроші в нього мали з’явитися після того, як буде виконано рішення морського суду про продаж у рабство захоплених  піратів, - Латіру потрібно було набрати нових людей. Та скласти план, як навчити їх. Саме цим він і займався майже цілий день.  Щоб стати підготовленим бійцем, новачку повинно було багато чого засвоїти. Й про одну річ потрібно було потурбуватися… Латір наказав покликати до кімнати Сіллі.