18

 Глава 18

— Привіт. Проходь і швидко розповідай, що там у тебе. Через телефон твій голос здався мені носієм бомби, — нервово пожартував Максим, намагаючись приховати внутрішню напругу. Він зайшов першим до свого кабінету, але жарт так і завис у повітрі, не знайшовши відгуку.

Олексій, як завжди пунктуальний до секунди, вже чекав під дверима. Його обличчя було серйозним, майже кам’яним.

— Привіт, Максе. Інформації багато, і я впевнений, що вона тобі не сподобається, — тихо сказав він, заходячи слідом.

Максим різко розвернувся:
— Ну?

Олексій зупинився біля столу, акуратно розклав перед ним кілька папок і фотографій. Пальці його рухалися швидко, але в рухах відчувалася зосередженість, наче він складав вибуховий механізм.

— Ми детально перевірили Градова, — почав він. — Прочесали все — зв’язки, угоди, особисте життя. Найбільше уваги приділили його сім’ї… і зокрема стосункам із сестрою.

Максим стиснув щелепи.
— І? Чому ти тягнеш?

Олексій глибоко вдихнув і ковзнув йому папку ближче.
— Поглянь сам. Градов ніколи не мав теплих стосунків зі своєю сестрою, мамою твоєї Дарини. Між ними не було ані братерської любові, ані бодай поваги. Він зневажав її доброту, глузував з її успіхів. За кожним її кроком він бачив лише загрозу своїм амбіціям, бо має величезну жагу др грошей.

Максим нахилився над фото: молода жінка з лагідною усмішкою, поруч — Градов, холодний, відсторонений, з поглядом, у якому легко було прочитати неприязнь.

— І це ще не все, — додав Олексій, його голос знизився до глухого шепоту. — Аварія, в яку потрапили батьки Дарини, була не випадковою, Максе.

Максим підняв на нього погляд.
— Хочеш сказати, що це він?.. Градов?..

Олексій кивнув, ковтаючи слова, які йому, схоже, було важко вимовити.
— У нас є докази, що він організував усе. Йому треба було, щоб сестри більше не було поруч з батьками…  Він зважився на вбивство, коли дізнався, що батько усі свої статки заповів доньці. Поглянь на ось це фото, -- Олексій витягнув одне з тих, що лежали на столі. На фото Градов у автомобілі уважно за чимось спостерігає. -- Це момент аварії, Максе. Він був там. Хотів бачити, що все пройшло за його планом. Він бачив, як помирає його рідна сестра на власні очі. Його совість навіть в такий момент промовчала. Потім його бачили у лікарні. Ну а далі ти й сам можеш здогадатися. 

Максим відчув, як у скронях забилося гарячою кров’ю. Він стиснув кулаки так, що кісточки побіліли.

«Отже, весь її біль, усе, через що вона пройшла… це його рук справа».

-- Що він за людина?! — голос Максима зірвався, і в ньому бриніла лють, змішана з відчаєм. — Як цей монстр міг позбутися племінниці у такий жорстокий спосіб?! Цей нелюд прирік її на сирітство… і, мабуть, навіть не відчув ані крихти каяття!

Максим стиснув кулаки так сильно, що кісточки побіліли, а в суглобах хруснуло. У грудях розгорілося пекло — злість, обурення, безсилля й пекучий біль за Дарину. Він хотів заперечити, кричати, що це брехня, але документи, фотографії та звіти на столі були холодним, невблаганним доказом.

Його думки змішалися в суцільний хаос. Перед очима постала Дарина — тендітна, щира, та, що довіряє навіть тим, хто цього не вартий. Вона й гадки не має, яка темрява ховається за дверима її «дядька». І якщо вона туди поїде…

Максима наче стиснуло зсередини. Уява намалювала, як Градов, з тим холодним поглядом, що не знає жалю, дивиться на Дарину так само, як колись на її батьків. І тепер, коли вона вагітна, небезпека стала в сто разів страшнішою. 

— Олексію… — його голос став тихим, але гострим, мов лезо. — Розберись із заповітом. Мені байдуже, як ти це зробиш, але я поверну Дарині все, що в неї вкрали. І моя Дара ніколи не опиниться в його руках. Настав час справедливості. 

Він підвів погляд на друга, і в очах Максима палахкотів вогонь рішучості. Це був не просто захист — це була обіцянка. І він збирався виконати її будь-якою ціною.

Максим залишився наодинці у своєму кабінеті. Тиша тиснула, мов бетонна плита, і навіть рівномірне цокання настінного годинника дратувало. Він уперся ліктями в стіл, схопив голову руками й почав гарячково шукати вихід.

Дарина… вперта до кісток, незалежна, з тим поглядом, який кидає виклик усьому світу. Вона ненавидить його — щиро, глибоко, майже з насолодою. І все ж… навіть якщо ця ненависть колись переповнить її серце настільки, що вона більше не зможе вимовити його ім’я без злості, він усе одно не дасть нікому її скривдити.

Вона — найцінніше, що є в його житті. Не бізнес, не репутація, не гроші, а вона. З її гострим язиком, вогняним характером і тими рідкісними моментами, коли в очах з’являється тепло.

Максим знав, наскільки Градов небезпечний. Її дядько не просто підступний — він холодний, як крига, і діє тихо, але безжально. Зустріч між ними може стати фатальною, і він не мав права допустити цього.

Він відкинувся на спинку крісла, вдивляючись у темні хмари за вікном. У голові визрівав план. Навіть якщо доведеться обманути Дарину, розізлити її ще більше, збрехати чи підлаштувати все так, щоб вона й близько не підійшла до Градова — він зробить це.

Краще нехай вона бачить у ньому ворога, ніж одного дня він побачить її… мертвою.  
 

— Ну, що там у тебе? — голос Іди звучав як холодний лід, просочений гіркотою і злобою. — Ти дізнався, що приховує ця злиденна?

— Звісно, пані Ідо, я виконав ваш наказ, — холодно відповів голос у телефоні, зібраний і точний.

— То хто ж батько цього ще ненародженого байстрюка? — у її голосі пролунала справжня ненависть, така глибока, що навіть через слухавку вона могла відчути її вагу.

В трубці пролунало важке, переривчасте дихання — ніби той, хто передавав інформацію, намагався утримати себе від страху або суму.

— Ну? — натискаючи на слова, Іда майже задихалась від нетерпіння.

— Батьком дитини може бути лише Максим. У Дарини не було стосунків ні з ким окрім нього. Насправді вона приховує від вас реальний термін вагітності. Якщо хочете, я зараз перешлю вам усю інформацію на телефон.