Розділ 27

Розділ 27

Капітан Мілош мав кошмарний вигляд.  Комірець його мундиру був розстебнутий, неначе йому не вистачало повітря, обличчя червоне і вкрите краплями поту, а в очах стояла паніка. Капітан забіг у свої покої, грюкнув дверима і почав нервово міряти кроками кімнату, навіть не дивлячись у бік Раммідори.

— Трясця! Трясця! Трясця! — повторював він. — Проклятий день! Спочатку ця безглузда пташка, а тепер це!

Він різко зупинився перед Раммідорою і вирячив на неї очі.

— Чого витріщилася? Пташка вже червона?! У палаці переполох, а вона стоїть, як вкопана!

— Що сталося, пане капітане? — обережно запитала Раммідора, намагаючись не видати свого хвилювання і ховаючи руки за спину, щоб він не помітив червоних плям, які могли залишитися на пальцях.

— Що сталося?! — вигукнув Мілош, і його голос зірвався на виск. — У мене проблеми! Великі! Я ж відповідаю за безпеку в палаці! А тут! У короля вкрали.., — він раптом затнувся, глипнув на двері, потім на вікна і стишив голос до шепоту. — Зникла одна річ. Дуже важлива річ! З самої королівської скарбниці! Король лютує! Він наказав обшукати весь замок! Усіх підняли на ноги: варту, слуг, навіть кухарів та слуг із підвальних приміщень! Мені буде гаплик, якщо я не знайду це!

— А що вкрали? — мимоволі вихопилось у Раммідори.

— А це не твоє собаче діло! — гаркнув Мілош, тицьнувши в неї пальцем. — Це державна таємниця! Знають тільки обрані люди! Ну, і злодій, звичайно! Варта зараз ходить по палацу і робить скрізь обшуки! Виходити зранку з королівського палацу заборонено! Але мені особисто Його Величність наголосив, що дуже мною незадоволений! Це кінець! Якщо ми не знайдемо злодія, полетять голови! І моя буде першою, бо я відповідаю за безпеку в цьому крилі!

Він знову почав бігати по кімнаті, хапаючись за голову. Раммідора стояла ні жива ні мертва. "У короля вкрали якусь річ, важливу, — тепер перелякалась і дівчина. — Невже це може бути ця книжка з описом забороненого ритуалу?”.

Але ж вона вкрала її з бібліотеки, а не зі скарбниці! Ну, так, будемо називати речі своїми іменами, вона вкрала цю книгу. Проте, чи може бути ця книга тією самою річчю, яку всі шукають? З одного боку, справді може, навіть дуже може, але чому ж тоді Мілош говорить про скарбницю?

Раптом капітан зупинився біля столу і його погляд впав на клітку. Він завмер. Його очі розширилися, а рот відкрився у німому здивуванні.

— Це.., — прохрипів він, повільно простягаючи руку до клітки. — Це що таке?

Раммідора затамувала подих. Ось він, момент істини.

Щарпуга сиділа на жердинці, гордо розправивши пофарбовані крила. Винна фарба виглядала напрочуд ефектно, бо насичений і темний червоний колір на крилах і хвості яскраво контрастував із жовтим пір’ям.

— Вона змінюється! Вона червона! — зарепетував капітан Мілош, і на його обличчі розпач почав змінюватися надією. — Ну, майже червона!

Він різко обернувся до Раммідори й спитав.

— Як ти це зробила?! Ти ж казала, що треба тиждень! А тут минула всього година! Як це сталося?!

— Ви ж наказали! А я дуже старалася, — пробурмотіла Раммі, вигадуючи на ходу. — Я використала, гм, всю свою доброту. Я молилася, просила, і вона трошки почала змінюватися! Бачите? Крила і хвіст вже почервоніли!

Мілош підбіг до клітки, схилився й почав роздивлятися щарпугу зблизька.

— Неймовірно, — пробурмотів він. — Пір'я на крилах і хвості червоні! Це ж чудово! — він різко випростався і радісно обернувся, до Раммідори. — Це знак! Це порятунок! Серед усього цього лайна — хоч одна гарна новина! Король зараз не в собі через цю крадіжку, він готовий стратити будь-кого, хто потрапить під гарячу руку. Але якщо я принесу йому пташку, — Мілош хитро посміхнувся. — Якщо я покажу йому, що його заповітна мрія почала здійснюватися, то він, звичайно ж, змінить гнів на милість! Я в його очах знову буду героєм! Зараз же понесу щарпугу Його Величності!

Раммідорі слова капітана Мілоша геть не сподобалися, дівчина відчула, як холодок пробіг по її спині.

— Ви хочете показати її королю зараз? — запитала вона тремтячим голосом. — Але ж вона ще не повністю червона! Треба зачекати, коли вона…

— Немає коли чекати! — відрізав капітан Мілош, накриваючи клітку накидкою. Пташка всередині обурено пискнула й затихла.— Це саме те, що зараз треба! Король побачить, що я виконую його накази! Що я досягнув більше, ніж всі його маги разом узяті!

Він схопив клітку в руку і наказав Раммідорі:

— А ти підеш зі мною!

— Я?! — у Раммідори занило в грудях від поганого передчуття. — Але ж мені не можна до Його Величності! Я проста служниця в брудній сукні… Я…

— Байдуже на все! — гаркнув Мілош. — Ти знаєш підхід до цієї крилатої поганки! А раптом вона по дорозі знову пожовтіє? Тоді ти маєш бути поруч, щоб… ну, робити свої штучки з добротою! І ти поясниш королю, чому вона червона тільки наполовину. Розкажеш йому те саме, що й мені. Зрозуміла?

Він узяв клітку в одну руку, а іншою схопив Раммідору за лікоть і потягнув до виходу.

Раммідора була в шоці. Що ж робити?! Вона зовсім не розраховувала, що капітан Мілош потягне її з пташкою до короля! З підступно й хитро пофарбованою пташкою, яка, напевно, смердить вином, якщо принюхатися! Адже Раммі забула її понюхати!