Розділ 26

Розділ 26

​І тут погляд Раммідори впав на срібний келих, що стояв на краю столу, залишений капітаном. Вона кинулася до нього і дуже зраділа, побачивши, що в ньому ще залишалося темно-червоне вино. Мілош, певно, пив це вино перед тим, як іти на нараду до короля.

Колір був гарний, насичений, бордовий, але це ж була просто рідина, хоч і червона, але прозора, вона висохне і стане блідо-сірою плямою. Та й запах вина до того ж... Якщо Мілош, а тим паче король, наблизяться до пташки, вони точно запідозрять, що щось тут не те…

​— Треба забрати воду і залишити саму суть вина, — прошепотіла Раммідора, згадуючи один із бабусиних уроків про приготування лікувальних екстрактів. — Лишити тільки те, що дає колір.

​Вона глибоко вдихнула, збираючи в собі залишки магічних сил. Магічна енергія їй ніколи не була потрібна у повному обсязі, адже працювала вона лікаркою й травницею і використовувала лише маленькі порції своєї магії, щоби закріпити які-небудь настоянки або мазі, гарно зафіксувати пов'язку чи вправити вивих і на короткий час зняти біль. Більше вона її не використовувала. Завжди знала, що магії у неї дуже мало, проте її вистачало на такі нехитрі операції. Зараз же, нашкрібши всередині себе якісь крихти (майже все магію випила пташка!), дівчина накрила келих долонею і зосередилася. Їй треба було відділити так звану "душу” вина від його "тіла", як казала бабуся.  Раммі зосередилась і почала витягувати рідину та спирт із вина, залишаючи лише те, що не належало воді.

​— Іди геть, п'яна суть, залишся тільки виноградна кров, — прошепотіла вона ледь чутно, наказуючи всьому, що викликало оп'яніння, зникнути й залишитися лише виноградним залишкам.

​Рідина в келиху раптом зашипіла, ніби її поставили на вогонь і закип'ятили, але пари, як не дивно, не було. Натомість над срібним келихом піднялася ледь помітна сірувата хмарка, яка миттєво розтанула в повітрі, залишивши після себе різкий запах алкоголю, який швидко зник. Вино ж на дні келиха почало гуснути на очах. Воно темнішало, поки не перетворилося на тягучу і майже чорну масу, схожу на густий вишневий сироп.

​Раммідора вмочила палець у цю густу рідину. Вона була трохи липкою й теплою і абсолютно нічим не пахла. А на шкірі залишала неймовірно яскравий слід, який не розтікався.

​— Чудово, — зраділа дівчина. Вона швидко відчинила клітку і схопила щарпугу у жменю. — Вибачай, пташечко, але я зараз буду робити тебе червоненькою, — заспокійливо сказала вона. — Але всю тебе фарбувати нІколи, я просто можу не встигнути, та й підозріло це буде, коли ти вся будеш червона, а бажання виконувати не захочеш. Скажу капітану Мілошу, що я тільки почала з тобою працювати. 

Вмочаючи пальці прямо в келих, Раммідора почала швидко втирати густу винну мазь в пір'я на крилах пташки. Але це було не просто фарбування, бо кожен її дотик супроводжувався слабким магічним впливом, адже дівчина наче легенько вмазувала червоний колір у саме пір'я, саме так, як раніше вона працювала з різними мазями.

​Винний залишок лягав рівно, фарбуючи жовтизну яскравим червоним кольором. Крила тепер виглядали так, наче пташка занурила їх у свіжу кров.

​— І хвостик, — прошепотіла Раммі, відчуваючи, що пташка перелякана намагається виборсатись із її долоні, але, як не дивно, смикалася не сильно. 

Раммі провела пальцями по довгому пір'ю хвоста, і воно теж стало червоним. Контраст між жовтим тілом і криваво-червоними крилами та хвостом був вражаючим. Птах тепер виглядав досить красиво, навіть екзотично.

​— Закріпись! — наказала вона, востаннє мазнувши пір'їнку на хвості, і дмухнула на пташку легеньким магічним подихом.

​І магія спрацювала, вигадана Раммідорою винна фарба миттєво висохла, і тепер не мастила руки.

​Раммідора запихнула трохи приголомшену пташку назад у клітку і зачинила дверцята, а щарпуга почала там перестрибувати з жердинки на жердинку та попискувати, напевно, оговгуючись від таких незрозумілих і дивних маніпуляцій.

Раммі ж тим часом схопила келих, підбігла до шафи і витягнула звідти носову хустинку капітана Мілоша, адже бачила їх там цілу купу недавно. Хустинкою дівчина ретельно витерла залишки винного фарбника, так, що майже нічого не залишилося на стінках посудини. Потім сховала носовичок у кишеню, і почала ще й витирати келих зворотним боком подолу своєї сукні, там, де ніхто не побачить. Тепер келих був порожній, чистий і сухий.  

Як тільки вона поставила келих назад на стіл, заховавши його подалі з очей за стосом якихось книжок та паперів, пролунав звук, якого вона боялася, але й очікувала. У замку заскреготав ключ. Це повернувся, капітан Мілош.

​Раммідора ледве встигла відскочити від столу ближче до клітки зі щарпугою і зробити серйозний вигляд, як двері відчинилися, і на порозі з’явився капітан Мілош…