Розділ 25

Розділ 25

“Дивна ситуація вимальовується, — думала Раммі. — Король Аквест виявляється не просто король, але і людина, яка прагне безсмертя та молодості. Він і справді має чудовий вигляд, якщо порівняти з Долораном. Але ж по суті він паразит, магічний життєсмок, який п’є життя не з чужих людей, а, можливо, з рідного брата. А Долоран... Бідний, нещасний, вічно похмурий Долоран, якого всі бояться і зневажають, зовсім інший, і не злий зовсім. Він просто переповнений болем настільки, що в ньому не залишилося місця для радості чи просто спокою. Він неначе жива рана, яка ніколи не гоїться, бо їй просто не дають цього зробити.

— Зерцало, що ось-ось трісне, — прошепотіла Раммідора, і її рука мимоволі торкнулася стегна, де під тканиною сукні й панталонів ховалася вкрадена книга.

Дівчина перевела погляд на пташку. Щарпуга, трохи підживившись силами Раммідори, сиділа в клітці й чистила пір’ячко, на якому яскраво горіла червона плямка.

— Ти можеш врятувати його, — прошепотіла дівчина до птаха. — Ти єдина, хто може випити його біль. Тобі потрібна магічна чи життєва сила, а Долорану треба позбутися болю, який приходить до нього магічно. Виходить так, що ви неначе створені одне для одного. Якщо ти почнеш витягувати з Долорана його злу магію, яка переповнює його по вінця, то йому стане краще. Напевно. Це все на рівні здогадок, домислів, але ж може бути? Звичайно, може! — впевнено кивнула сама собі Раммі.

Але ж як їх з’єднати? Як зробити так, щоб Долоран і пташка опинилася поруч? Раммі тоді змогла б спробувати поєднати їх за допомогою свого знаку… Але Тінь короля ненавидить жалість і нікого до себе не підпускає. А капітану Мілошу нічого не можна розповідати, це безумовно! Ні, діяти треба інакше. Треба змусити обставини скластися так, щоб пташка опинилася біля Долорана… В от ідей, як це зробити, у дівчини зовсім не було…

Раптом Раммідора помітила щось, від чого в неї похололо всередині. Червона пляма на грудях пташки почала бліднути! Яскравий і насичений колір, який з'явився завдяки Раммідориній енергії, тьмянів просто на очах, перетворюючись на брудно-рожевий, а потім і зовсім зникаючи, повертаючи пір’ю звичну солом'яну жовтизну.

— О ні-ні-ні-ні! — запанікувала дівчина, кинувшись до клітки. — Тільки не це! Колір! Червоний колір! Він знову зникає!

Але магія була невблаганною. Енергія Раммідори була слабкою, її вистачило лише на кілька хвилин, і пташка знову ставала звичайною, непоказною і жовтою.

— Прокляття! — Раммідора в розпачі схопилася за голову. — Капітан Мілош зараз повернеться, і якщо він побачить, що я так нічого і не змогли зробити з тобою, то він мене приб'є на місці!

Ну, ще одного знаку та поєднання з пташкою, щоб почервонити кілька пірїнок і впасти тут, Раммі просто не переживе, це вона розуміла. Адже точно знепритомніє просто тут від виснаження. Їй потрібно було щось інше. Щось, що переконає капітана в її успіху хоча б на хвилину, щоб він повірив, що Раммі все зуміє. А вона тоді потягне час і, можливо, щось придумає, як зробити зустріч Долорана і пташки можливою.

Погляд Раммідори гарячково забігав покоями капітана Мілоша, намагаючись знайти що-небудь, що допомогло б їй зробити так, щоб у пташки стали червоними хоча б деякі пір'їнки на певний час. Це б допомогло заспокоїти капітана Мілоша і дало б їй, Раммі, трохи часу розібратися з усім, про що вона сьогодні дізналася. Але нічого такого вона не помічала. Чорнило було в чорнильниці тільки синього кольору, та й видно буде його на пір’ї, сургуч, хоч і коричнево-червоний, теж не підходив, це зрозуміло, не та консистенція….