Розділ 12

Розділ 12

— Не підходьте! — тільки й змогла промовити вона, гарячково думаючи, куди втікати і що робити. На стільці висів короткий меч капітана, і дівчина вже вирішила схопити його й спробувати захищатися, як зможе. Просто так вона йому не дасться!

Але розлюченого капітана зупинив раптом сміх, який долинув із дверей, які раптово рвучко відчинилися.  

— Мілоше! Ти йдеш на тренування, чи так і будеш тут сидіти? Я йшов якраз на тренувальний майданчик, думаю, зайду за тобою, бо по дорозі. І Моссі хотіла побачити мого птаха! Показуй, де він у тебе?

Капітан, побачивши Його Величність, а також його фаворитку, котра дріботіла слідом за королем до покоїв, миттю виструнчився.

— Ваша Величносте! Яка честь! Я вже йду!

До кімнати увійшов король Аквест, одягнений у тренувальний шкіряний жилет, котрий вигідно підкреслював його могутню статуру. Чорне волосся короля було перев'язане стрічкою, а очі сяяли від ентузіазму та цікавості.

— Давай, капітане! Я хочу розім'ятися перед тим, як слухати скарги на прийомі о дванадцятій. І показуй щарпугу, де вона?

Король швидко окинув поглядом кімнату і зупинився на Раммідорі, котра й досі тримала в руках ще кілька випраних речей, які не встигла покласти до шафи.

— А це хто? — спитав він.

— Нова служниця, Ваша Величносте, — швидко відповів Мілош. — Праля з нижніх поверхів. Принесла білизну.

Король пильніше глянув на Раммідору, а потім кивнув, на його обличчі з'явилася нудьга, а погляд став зовсім байдужим, він її не впізнав. Та й хто вона була? Просто одна зі служниць. Так він міг поглянути на будь-яку річ, наприклад, на нові меблі, бо вони зацікавили б його тим, що відрізнялися від старих. Раммідора ж була однією із тисяч боржників, яких він затаврував магічною міткою протягом свого життя.

— Проганяй її геть, — кинув він. — А нам із Моссі покажи-но пташку! Та й підемо на тренування.

Раммідора видихнула з полегшенням, її руки вчепилися у випрану сорочку капітана так сильно, що вона ледве змусила себе покласти цю річ у шафу. Ох, як вчасно з'явився король! Тепер ніби-то вона була в безпеці, та чи надовго?

— Залиш це все! — наказав їй Мілош із жалем, оскільки його огидні наміри не здійснилися, проте він надумав інше. — Прийдеш сюди після нашого тренування і закінчиш свою роботу! Я хочу бути присутнім, щоб ти чогось тут не вкрала! Тим більше, у мене на зберіганні королівська щарпуга!

Він досить промовисто поглянув на Раммі, і та зрозуміла, що їхня розмова ще не закінчена. Ох, треба буде щось придумати, тому що капітан не відчепиться від неї! Дівчина зробила кніксен, опустила голову й мовчки пішла до дверей.

На неї вже не звертали увагу, бо капітан почав показувати Його Величності та його фаворитці те, що стояло в нього в кутку кімнати на спеціальній підставці.

Раммі вже відчинила двері, щоб вийти геть, але цікавість смикнула і її хоч одним оком поглянути на те, що король назвав щарпугою.

Вона скосила погляд і на мить завмерла в дверному одвірку, бо побачене вразило її до глибини душі. Те, що король назвав щарпугою, вона знала під назвою “щасник”. Це була невелика барвиста пташечка, яка виконувала бажання. Таких у королівстві майже не залишилося, бо вони всі були у свій час виловлені, використані і повмирали в клітках у неволі. Ця ж пташка ще була жовтого кольору, а це значило, що бажання вона не виконала, треба було чекати зміни пір'ячка і аж тоді загадати їй заповітне бажання. Цікаво, де капітан її взяв?

Щарпуга повертала голівку, лупаючи на короля, капітана і фаворитку чорним оком, стріпувала крильцями і перелітала, попискуючи, у залізній клітці з перекладини на перекладину. Капітан якраз зняв хустину, якою досі була накрита клітка, й показував пташку королю.

Раммі, вийшовши за двері, причинила їх нещільно і, роззирнувшись навколо і нікого не побачивши, вирішили трошечки підслухати. А що? В неї миттєво виникла одна ідея. Божевільна, але тепер для неї усі засоби були прийнятними, адже дівчина постановила собі вирватися з неволі за будь-яку ціну. А якщо в неї буде щарпуга?! Ох, як було би чудово! Вона б загадала їй бажання перенести її геть звідси, з королівського палацу, далеко-предалеко, щоб король ніколи її більше не бачив. І вона не бачила ні короля, ні мерзенного капітана Мілоша з його гидкими намірами…

І поки Раммі стояла під дверима й підслуховувала, мріючи про втечу, капітан Мілош почав розповідати про чарівну пташку Його Величності цікаві речі...