Розділ 9

Розділ 9

Дівчина зітхнула, тихенько проникла на кухню, тьмяно освітлену магічною свічечкою, і почала нишпорити по полицях. І, о диво! Вона знайшла кілька глечиків топленого сала. Її руки тремтіли, але не від страху, а від рішучості та радості. Дівчина швиденько схопила один із глечиків і сховала в кишені своєї ватянки і втекла звідти. Ох, вона сподівалася, що кухарі не помітять пропажі!

Тієї ночі вона обробила свої долоні. Вона зробила те, що зробила б для пацієнтів із опіками, густо вкрила шкіру шаром смальцю, створивши таким чином захисний бар’єр від лугу. Так, вона усвідомлювала, що це не було лікуванням, а просто полегшенням, бо щоб вилікувати рани потрібно було чимало інгредієнтів, яких вона не мала. На жаль. Але дівчина сподівалася, що руки хоч трохи будуть захищені, і біль не так сильно дошкулятиме їй.

Наступного ранку в пральні вона відчула різницю. Луг все ще кусався через рукавички, густо змазані жиром, але він більше не роз’їдав руки так активно, як раніше, аж до м’яса. Він боровся з шаром жиру на рукавичках, перш ніж дістатися до шкіри. Ех, трошки б ще магії, і рукавички б не пропускали кусючий луг, і руки були б захищені.

— Чим це від тебе так тхне, дівко? — прокричала пані Геста, підійшовши і принюхуючись до Раммідори. — Салом?

Раммідора завмерла, зупинивши гупання праника по одягу, а потім ляпнула перше, що спало їй на думку:

— Можливо. Я… е-е-е… пролила на себе суп, який вчора їла, пані Гесто. Не встигла випрати. Напевно, то він так пахне. Тобто, гм, смердить…

Пані Геста довго дивилася на неї, опустила погляд на її руки в рукавичках, які нервово стискали праник. А потім раптом кивнула і сказала:

— Знаєш, дівко, так часто відбувається. Чоботар буває без чобіт. А праля ходить в брудному одязі. Ага, — тут Раммі здалося, що жінка навіть злегка підморгнула, хоча такого не могло бути в принципі, — в брудному одязі, від якого смердить жиром. Ну-ну! А ти розумна дівка, — примружила вона очі. — Мені це подобається! Працюй!

І Раммідора працювала. Минув тиждень, потім другий, і життя дівчини перетворилося на монотонний виснажливий ритм, у якому все зливалося в один безкінечний потік: гучний гонг, нестерпний біль, жир на потрісканих рукавичках (дівчина постановила собі вдягати їх обов'язково!), пральня з її вже звичним гупанням праників, їдка пара, сповнена лугу, важкий брудний і мокрий одяг, пісна каша, але інколи навіть хліб та шматок м'яса (коли кухар мав гарний настрій), сон без сновидінь — і знову гучний гонг. Вона втягнулася в роботу, звикла до криків пані Гести, яка виявилася, по суті, непоганою людиною, просто також, як і всі навколо, замученою важкою працею, тому й озлобленою на все і всіх…

Руки Раммі змінилися. Вони більше не були чистими та ніжними долонями лікарки. Шкіра на них потовщала, вкрилася рубцями й мозолями.

Раммідора навчилася мовчати, навчилася не дивитися в очі, навчилася бути невидимою… Але вона не переставала спостерігати. Ночами блукала підвалами королівського палацу і вивчала всі ходи та виходи. Інколи в дуже глухі та заметільні ночі, коли вельможні мешканці палацу грілися біля своїх камінів та спали під під теплими ковдрами, вона піднімалася навіть на вищі поверхи, вдало оминаючи патрулювання королівських гвардійців у коридорах. Вона вивчила їхні зміни і тепер знала, у який коридор треба піти перший, а в який наступний, щоб дійти до найвищої башти або, покрутившись по спіральних сходах біля центрального входу, піднятися на оглядовий майданчик, засипаний снігом, але з якого добре було видно сонну столицю...

Раммідора готувалася до втечі. Але вона розуміла, що це завдання дуже складне, і спочатку, звичайно ж, слід було позбавитися королівської мітки. Тому вирішила діяти по-хитрому, вивчити обстановку і зробити все, щоб дістатися до магічних секретів короля. Нехай це займе рік чи два, але вона все одно звільниться, втече звідси, де майбутнього у неї не було зовсім! Отак думала дівчина...