59. ДІДОВА ШКАРПЕТКА ЯК ОБЕРІГ ВІД ГРОМУ

У селі Громівка боялися грози. І не просто боялися — тряслись, хрестились і ховалися під стіл, у льох, за піч, під ліжко й іноді — одне під одного. Бо грози в Громівці були особливі: блискавка могла підсмажити вишню, а грім — розбудити навіть дідового кота, який не прокидався з 2011-го.

Але був один чоловік, що гроз не боявся. Це був дід Гнат. Він ходив селом у старому капелюсі, з тростиною з бузини і... в одній шкарпетці. Іншу він носив у кишені. Чорна, дірява, пахне трохи минулим — але, як казав сам Гнат, священна.

— Цю шкарпетку я знайшов у бурі 1965 року. Вона впала з неба разом із градом і словом "ой". Відтоді я в ній — безпечний, як корова на гумовому матраці.

Діти сміялись. Дорослі — знизували плечима. А потім прийшла та сама буря. Блискавка влучила в клуб. У школу. В телевізор. А дід Гнат стояв на вулиці, жував насіння і дивився на небо, як на родича, що трохи "перебрав".

— Бий, якщо не шкода! — кричав він. — Я з шкарпеткою!

І що найцікавіше — не вдарило. Навіть дощ обминав його по колу. Люди дивились з вікон і шепотіли:

— В нього точно щось магічне.

Після бурі до діда пішли з делегацією:

— Гнате, дай шкарпетку потримати!

— Дідусю, можна сфоткатись з оберегом?

— А не продаси її за трилітрову банку варення?

Гнат лише хитав головою:

— Це не просто тканина. Це — історія. Захист. І трохи запах старих валянків.

Тоді вирішили зробити копії. Баба Параска зв’язала серію "громостійких шкарпеток", дід Онуфрій продавив ідею створити "Шкарпеткового фонду захисту", а місцева швейна фабрика зробила лімітовану серію — по одній на кожен дім.

І що найцікавіше — з того часу, коли грім гупав, у кожній хаті на гвіздку висіла одна така шкарпетка. І громи почали обходити село.

Метеорологи нічого не могли пояснити. Священик благословив. А діти співали пісню:

"Ой шкарпетко, ой діркава,
Ти нас вбережи від зла і халепи.
Грім гримить — а ми сміємось,
Бо у хаті шкарпетка висить!"