Наступного ранку Емілія вирішила вийти з дому. Потрібно було купити деякі ліки для батька та продукти. Вона пішла головною вулицею містечка, яка здавалася ще більш сонною, ніж у її спогадах. Багато знайомих крамниць позачинялися, а на їхніх місцях з’явилися тьмяні вивіски з написами "Здається в оренду".
Єдиним місцем, яке виглядало більш-менш жваво, був старий універмаг на розі. "Магазин Джейка", – прочитала Емілія нову вивіску над входом. Невже це той самий Джейк Кінан, її шкільний друг? Останній раз вона бачила його на випускному вечорі багато років тому.
Вона вагалася мить, перш ніж зайти всередину. Двері з приємним скрипом відчинилися, і Емілія опинилася в знайомому, але водночас трохи зміненому просторі. Запах кави, свіжої випічки та чогось знайомого витав у повітрі.
За прилавком стояв чоловік, який розмовляв з літньою жінкою. Його широкі плечі здалися Емілії ще міцнішими, а коротке волосся тепер було трохи темнішим, ніж вона пам’ятала. Але усмішка… ця щира, трохи сором’язлива усмішка належала саме Джейку.
Коли жінка пішла, Джейк підвів погляд і його очі зустрілися з очима Емілії. На мить він застиг, а потім на його обличчі розцвіла здивована, але радісна усмішка.
— Емілія? Невже це ти? – вигукнув він, обходячи прилавок і прямуючи до неї.
— Привіт, Джейку, – усміхнулася у відповідь Емілія, відчуваючи несподівану теплоту.
Вони обмінялися незграбними обіймами, і Емілія відчула знайоме, але водночас нове відчуття близькості. Джейк виглядав добре, хоча в його очах читалася якась втома, яка, можливо, була пов’язана з турботами про власний бізнес.
— Я не знав, що ти повернулася, – сказав Джейк, його голос звучав трохи хрипко. — Щось трапилося?
Емілія коротко розповіла про хворобу батька та фінансові труднощі родини. Джейк слухав уважно, його обличчя сповнювалося співчуттям.
— Мені дуже шкода, – сказав він щиро. — Якщо я можу чимось допомогти тільки скажи про це.
— Насправді, я саме збиралася купити деякі ліки, – сказала Емілі, трохи зніяковіло.
Джейк провів її до полиць з ліками, допоміг знайти потрібне. Потім він запропонував їй кави, і вони сіли за невеликий столик у кутку магазину.
Розмова спочатку була скутою, сповненою спогадів про шкільні часи, спільних друзів, перші симпатії. Емілія дізналася, що Джейк після закінчення школи залишився в містечку, допомагав батькам у магазині, а кілька років тому, після їхнього виходу на пенсію, став його власником. Він розповів про труднощі ведення бізнесу в цьому затихаючому містечку, про свою надію вдихнути в нього нове життя.
Емілі бачила в ньому не того хлопчика, з яким колись ділила шкільну парту. Перед нею сидів дорослий чоловік, відповідальний, турботливий, який не втратив своєї доброї усмішки, але в очах якого з’явилася глибока печаль за долю рідного міста.
Зустріч з Джейком стала несподіваним променем світла в її тривожних днях. У його присутності вона відчувала знайоме тепло минулого і водночас – інтригу нового знайомства. Можливо, у цьому тихому містечку, куди вона повернулася з болем і тривогою, її чекало не лише випробування, а й несподівана підтримка.