Розділ 28

Під пильним наглядом мене і Кассіана провели до великого, тьмяно освітленого намету, де вже зібралися інші, жорсткі, бандитські обличчя. Усе це виглядало як якийсь консиліум або навіть суд, де підсудними були ми вдвох. Але ж ми не зробили нічого поганого, окрім того, що втекли з-під носа графа?

Даррен стояв біля стовпа, що підтримував намет, поблизу хутряного, схожого на королівське місце, суддівського стільця — або ж місця голови цього зборища.

Кассіан мовчав. Був холодним і незворушним. Його спокій був маскою, і я запитала себе: чи саме цієї байдужості я від нього й добивалася?

До стільця, оббитого хутром, всівся чоловік. Його голову і половину обличчя закривала криваво-червона тканина, а одне око пильно, невідривно стежило за нами.

— Кассіан де Мермер, — голос був хрипким і грубим, мов шарудіння сухого листя. — Наслуханий про тебе.

— А я не знаю, хто ти, — мовив Кассіан; його голос був ідеально рівним.

— Не дивно. Я люблю, коли моє ім’я оповите таємницею. Можеш називати мене Конунг.

— Ми не маємо нічого проти вашого опору. У нас є важливіші справи.

— І я мушу повірити вампірові? — хмикнув той.

— Можете повірити мені, — втрутилася я, не витримавши.

Чоловік підвів голову, і його погляд різонув по моїй постаті.

— Ви, графине, були довгий час під впливом божевільного чоловіка, а тепер мандруєте з ще одним небезпечним монстром. Таким, як ви, складно довіряти.

Я відчула, як у мені знову закипає лють.

— Тоді чому ми ще живі? Чому ви нас не вбили? І чому ваші люди так ризикували своїми життями, щоб нас урятувати?

Чоловік підвівся і зробив кілька впевнених кроків.

— Я знаю, що ще до війни, графе, ви допомагали селянам у землях Фореньє. Це було щедро, враховуючи, що король Деметрус, попри свою владу, зовсім не піклувався своїм народом. А ви чомусь допомагали тим, хто вас ненавидів. І вони ще більше вас зненавиділи після того, як військо Гарнагату перетнуло кордони.

Він замовк, наче підбирав слова. Усі мовчали, і в наметі стояла важка, гнітюча тиша. Я не розуміла, до чого така довга промова.

— Я довіряю вчинкам, а не словам. Але тепер за вами женуться ваші ж піддані з криками, що ви — зрадник.

— Що ви хочете почути? — запитав Кассіан. Його погляд був прямий і непохитний.

— Правду. І те, на чиєму ви боці.

— Я хочу зупинити війну. І кров, яка може пролитися, — Кассіан зробив паузу, дивлячись на закрите обличчя повстанця. — Змова набагато глибша. І, думаю, ви вже про це здогадуєтеся.

— Отже, мої побоювання справдилися. Король Малік утратив глузд, раз довірився своєму коханцеві. Проте без нього вся імперія розсиплеться.

— Тамлін знає, що робить. Війна проти Троянд може підірвати владу короля. А коханець тим часом знаходить нових союзників. І лорди Андуріну не виняток. Скоро запанує зовсім інший порядок.

Свідки одразу забубоніли між собою, перетворивши повітря намету на незрозумілий гвалт.

— Тихо! — крикнув Конунг, різко повертаючись у своє крісло.

— Герцог Емріх Ештон може вирішити конфлікт, відсікти голову змії. Він послухає мене, — мовив Кассіан; його голос став іще переконливішим.

— І де ж зараз герцог? Га? — насмішливо спитав ватажок.

— Його везуть до Гідзбургу, до королеви Іріс.

— Які погані новини.

— Чого тоді ви хочете від нас? — я зробила крок уперед, і кілька озброєних чоловіків сіпнулися.

Але рух пальцями Конунга їх зупинив.

— Чи, може, ви думали обміняти мене і графа на щось вагоме? Але ви боїтеся їм довіряти. Тому хочете спочатку отримати вигоду інформацією? Чи не так?

— Ви маєте рацію, графине: я хочу отримати вигоду. А понад усе прагну свободи для свого краю.

— Тоді відпустіть нас. Коли ваші лорди втратять вагомого союзника, ви зможете завдати сильнішого удару.

— І чому я мушу вам довіряти?

— Бо я сподіваюсь, що ви не ідіот!

Хтось тихо засміявся, ахнув або почав перешіптуватися. Кассіан позаду важко зітхнув.

Обличчя повстанця було напруженим, жорстким, кожна зморшка ніби гостро вирізнялася. А тоді він голосно засміявся. Напевно, у всіх тут поїхав дах.

І — різко — тиша.

— Даррен поїде з вами, — мовив він. — Він проведе вас.

— Що?! — вигукнув темноволосий чоловік. — Батьку, він зовсім нещодавно став одним із нас. Як ти можеш…

— Мовчати! Поїде Даррен. І це питання більше не порушувати.

Даррен напружено вирівнявся і кинув на мене гострий погляд, у якому читалося: Ти втягнула мене в це.

— А тепер… — він усміхнувся, і в його оці з’явився хижий вогник. — Налийте нашим гостям!

***

Після цих слів повстанці почали пити, танцювати й веселитися, наче не було щойно такої напруженої миті. Так, андурійці вирізнялися своїм гарячим характером і гарячим духом.