Коли душа сягає неба...

Наркотик ХХІ століття

В мереживнім клоччі рутин
Стражденно зітха Душа людини,
Не знала вона, що зміниться плин
Цінностей й часу... А що би змінилось?
Бездумно зятягує в інший нас світ
Реальність - як вигадка, що на папері.
Але тут по-іншому все й межі не ті,
Щоб знову дозволить зібратись манері.
Нещадно вливається в твоє життя
E-net й розкриває всі погляди скриті
Й, здається, розбурхалась кров геть уся
Вируючи, знов хоче допінг прийнять павутиний.
Щоденно, мов подих, такий необхідний
Ти прагнеш знайти себе в вирі рутин.
Та Життя укорочує часу твій відлік
І знову ця ломка породжує спрагу й полин...
Й щоразу, коли простягаєш ти руку,
Дозволяєш джгуту спинити крові потік
Й щоразу байдужості маску вдягнувши,
Чекаєш ін'єкції, щоб "розбарвити" світ...
Емоції свої ти раз за разом оживляєш,
Як імпульс у венах твоїх пронесеться:
Сьогодні "Facebook" ти з "Twitter" приймаєш,
А завтра в ритмі "Tik Tok" й "Instagram" серце б'ється.
І так безболісно їх вливаєш щодня,
І в тих рутинах загублено душу.
І так ти існуєш, не живеш - а дарма,
А відлік часу скорочується....друже...

Марічка Мельник

Подобається

#3979 в Різне
#1049 в Поезія

У тексті є: доля, кохання, роздуми

Відредаговано: 30.03.2021

Додати до бібліотеки

Поскаржитись