"Врятуй мене ще раз" / Народжені натхненням

Врятуй мене ще раз 

Життя дарунками не обділило,
Хоча найдорожче відняло взамін:
Ніколи в мамині очі не дивилась,
Та завжди вона поруч - у серці моїм. 
Моя матуся - це сонця промінчик,
Котрий розбудить мене на світанку;
Моя матуся - це тумани осінні,
Що огортають із самого ранку. 
Вона зі мною в краплинах дощу,
Й так ніжно вітром мене обіймає.
Матуся завжди знає, куди я іду -
Хмаринкою згори спостерігає...
Безмежжя невмирущої любові 
Вона із мудрістю вміла з'єднать -
ЗалИшивши мені настанови,
Аби, навколішки упавши, змогла я встать...
Так швидкоплинно проходИли рокИ -
І з серцем відкритим нині живу,
Бо знаю, лише матусині рядки 
Дають сил, щоб здійснити мрію свою...

Одного ранку все перемінилось:
"Мій рятівник" у думках оселився.
Стрічались ми і разом веселились
Не довго, бо чомусь він змінився...
А потім, неначе безжальний, ураз
Схотів мені зробити послугу важливу:
Мовляв, "наївна ти занадто - це ж гра" -
Вони дівчатами із другом грають наживо...
Матусю, просиш відповісти на все це прощенням?
Готова! Та хай спершу тільки крихітну мить 
Відчує він, як бути просто так "мішенню",
Без відома всіх правил, як гру завершить?...
Не помста, лиш гра з почуттям,
Котре натхненно всі "коханням" зовуть.
Побачить хай - не так наївна я,
Азарт вже розігрався. Тож, сміливцю, в путь!

Кмітлива я, старанна, вдачу маю легку,
Ніяка вже гра не страшить.
До слова, все ж секрети зваблення вчу,
Аби сповна своєму "рятівнику" відплатить.
Наважилась! Вдих-видих і... старт
Осудить хтось, а хтось скаже - смілива...
Лиш не зіграла б Доля злий жарт...
Я ж мріяла відчути, що щаслива!

Присвячено книзі "Врятуй мене ще раз" талановитої Лореін Владислави