Розділ 17

В подальші дні такі повідомлення стали звичним явищем. Олекса зранку і ввечері писав якісь приємності Іванці. Нічого такого. Без натяків. Проста дружня переписка, але вона так гріла Іванку.

Чи то Олекса так на неї подіяв, чи так зорі стали, та дівчину виписали навіть раніше.

Олекса стримав своє слово і після виписки запросив Іванку на каву. Вони зустрілися в центрі в одній затишній кав'ярні в обідню перерву.

-Привіт! Радий тебе бачити! - з посмішкою зустрів дівчину Олекса.

-Привіт! Дякую за запрошення!

-Маєш чудовий вигляд!

-Щиро дякую!

Вони сиділи за столиком, пили каву і розмовляли. Вони згадували школу, говорили про теперішнє. Тепла розмова двох давніх знайомих. Ні Олекса, ні Іванка не переходили межі двозначності чи натяків на романтизм.

Після цієї кави їх зустрічі стали більш постійними. То в обідню перерву, то ввечері після роботи. Олекса часто підвозив Іванку додому і вони пили каву в машині по дорозі. Ці зустрічі стали своєрідним ковтком свіжого повітря для Іванки. Вона прийшла до тями після всіх любовних потрясінь. Як не дивно, за цей час ні Олег, ні Андрій не з'явилися в її полі зору. Та Іванку це мало хвилювало. Навіть навпаки. Вона відчувала себе вільною і щасливою.

-О, подруго, да ти просто цвітеш і пахнеш. - якось спробувала потролити подругу Олеся.

-Є таке - відповіла Іванка.

-Це на тебе так Олекса діє? Що між вами?

-Ага! Але ти будеш сміятися, між нами нічого немає…

-Ага, так я і повірю - скептично відповіла Олеся.

-Серйозно! Дружба і все! Ми навіть не цілувалися жодного разу!

Олеся з недовірою глянула на подругу:

-Жодного разу? Скільки ви вже зустрічаєтеся?

-Ми не зустрічаємося… ну тобто ми бачимося. Регулярно. Вже майже місяць, але я б не назвала це зустрічанням… - почала пояснювати Іванка.

-А що тоді це?

-Я не знаю як це назвати. Нам добре разом. Весело, цікаво. Вперше мені спокійно з чоловіком. Тепло і спокійно. Розумієш?...

-Прекрасно розумію. Ти закохана?

Іванка на мить задумалася.

-Мабуть… - мрійливо відповіла дівчина.

-Я рада за тебе. Так приємно тебе такою бачити.

-Я так боюся його втратити… я так втомилася від розчарувань останнім часом, що зараз так боюся зробити щось не так…

-Іванка, не накручуй себе. Олекса не Андрій і не Олег. Ваші стосунки відрізняються від тих, що в тебе були до цього. Насолоджуйся тим, що є. І не біжи поперед батька в пекло.

-Ти права. Олекса інший. І я з ним почуваюся інакше. Мені з ним тепло! Дуже тепло!

-От і фокосуйся на цьому. Решта не важливо.

-Дякую, моя хороша!

Після роботи Іванка поспішала на зустріч до Олекси. Вийшовши з універу, дівчина помітила знайому машину. Вірніше два авто. Тільки цього їй бракувало.

Олег і Андрій стояли неподалік, біля своїх авто. Іванка розуміла, що їй доведеться пройти повз них. Дівчина зробила глибокий вдих і пішла. Вона знала, що готова поглянути їм у вічі. Вона знала, що хоче їм сказати.

-Привіт, красуне. Я скучив! - як завжди в своєму стилі улесливо проспівав Олег.

-Бачу, ти цвітеш. Вже встигла розібратися? - підключився до розмови Андрій.

-О, хлопці. Ви не пробували товаришувати. - потролила їх Іванка.

-До чого тут це? - огризнувся Андрій.

-Та так, це до слова. Але зараз не про це! Так, я цвіту. Так розібралася в собі і в своїх почуттях. І ні, не скучила! Ні за тобою, Олеже, ні за тобою Андрію. Я вам обом дуже вдячна за той урок і досвід. За ті емоції і приємні спогади…

Олег перервав дівчину і спробував наблизитися до неї:

-Красуне, ти тільки скажи і нові яскраві емоції полються рікою.

Іванка інстинктивно виставила руку і зупинила хлопця. Його чари на неї вже не діяли.

-Олег, досить! У кожного з нас тепер свій шлях!

І тут Іванка побачила, що неподалік зупинилося авто Олекси і хлопець вийшов з машини  і дивиться в її бік. Іванка посміхнулася.

-Дякую хлопці. Не сумуйте! Бувайте! - поплескала по плечах одного та іншого і пішла.

Хлопці були ошелешані такою поведінкою Іванки. Ніхто з них не очікував на таку розв'язку, але бігти чи гукати дівчину ні один з них не наважилися. Гордість не дозволила.

Іванка підійшла до Олекси і посміхнулася:

-Привіт. Рада тебе бачити!

-Привіт! Я не вчасно?

-Навпаки! Дуже вчасно. Ну що поїхали?

Вони сіли в машину і Олекса поглянув на Іванку запитав:

-Ти впевнена? Можливо тобі потрібен час?

-В мене було багато часу!