Розділ 10

-Я не розумію, як він так міг? - вторила вже вкотре Іванка після кількох келехів вина.

-Та він звичайний бабій - піддакувала Олеся.

-Гад він! Ненавиджу!

-Серйозно?

-Так. І кохаю його! Чорт, Олесю, я досі його кохаю! -гикаючи, сказала Іванка

- Розумію.   - відповіла Олеся і відкрила ще одну бутилку вина.

-До біса, його! Я помщуся йому! Теж заведу інтрижку! Він ще прибіжить до мене сам і буде просити пробачення! - впевнено заявила Іванка.

-Круто! Підтримую! За новий роман! - підтримала подругу Олеся.

Дівчата майже до ранку ще обговорювали різні плани: спочатку, як повернути зрадливого коханця, потім як йому помститися. Так і заснули.

На ранок на кухні за чашкою міцної кави з шаленим головним болем та приступами похмілля подруги спробували згадати і вже на тверезу голову оцінити, що робити в даній ситуації.

-Іванка, Олег звичайно гад, але він правий. Він нічого тобі не обіцяв. Ти сама казала, що ви ніколи не говорили про майбутнє. Жили одним днем. Тим паче, скільки ви зустрічалися місяць чи півтора? Це не такий великий термін. Крім того, поки на початку стосунків ти його трохи відшивала, йому це подобалося, а потім - ти почала йому заглядати в рота, і все, йому стало вже менш цікаво! Вибач, що так кажу. - спробувала раціонально мислити Олеся.

- Так, я це все знаю. І навіть розумію. І ти права. Чорт забирай, у всьому права. І в глибині душі я все це і сама знаю… Але, блін! Я думала, сподівалася, що …

-Кожна з нас думає, що вона “не кожна”...

-Ти надто добре мене знаєш, Олесю! Ми так давно дружимо! - посміхаючись сказала Іванка.

-Це правда… то що ти збираєшся робити?

- Не знаю. Поки не знаю. Мабуть відпочити. Через тиждень на роботу. Треба відпочити. А далі подумаю, що робити. Мені треба час!

-О! Це правильне рішення! Підтримую! Будьмо! - весело сказала Олеся і підняла філіжанку кави.

Дівчата долаючи головний біль похмілля посміялися.

Після виходу на роботу думки про Олега відійшли на другий план. Іванка вирішила поставити на паузу їх стосунки, чи що там у них тепер. Дівчина більше йому не дзвонила і не писала. Олег також, поки, не виходив на зв'язок. Може, це і на краще.

Після відпустки Іванка помітила, що Ліза стала якось загадково подивляться в її бік. Іванка вирішила на цьому не акцентувати увагу, голова і без того була забита купую справ.

Коли до початку навчального року залишалося два тижні робота на кафедрі кипіла. Якось ввечері перед завершенням робочого дня, Ліза запропонувала Іванці і Олесі випити чаю. Трохи дивно, адже до цього дівчата досить рідко чаювали разом. Але вирішили підтримати ідею. В розпал чаювання на кафедру зайшов молодий чоловік.

На вигляд йому було років 30. Високий, світловолосий, статний.

-О, Андрію! Рада тебе бачити. Добре, що в тебе вийшло зайти. Заходь, будь ласка. Приєднуйся до нас! - підскочила і защебетала Ліза.

Іванка і Олеся тільки переглянулися між собою.

-Знайомся, це мої коліжанки Іванка і Олеся. А це мій хороший друг - Андрій. - продовжувала щебетати Лізонька.

-Дуже приємно, дівчата. Смачного. - приємним голосом з легкою посмішкою на обличчі сказав хлопець.

-Нам теж дуже приємно. - щиро відповіла Олеся.

-Можливо, ми вже підемо. Не будемо вам заважати. - встала і почала збиратися Іванка.

-Та, ні. Можливо, ми ще посидимо всі разом. А потім Андрій може тебе підвезти Іванко. - знову защебетала Лізонька своїм писклявим голосом.

Іванка від подиву, аж рота відкрила. Тут на допомогу прийшла Олеся:

-Та, ні Лізо. Ми вже справді підемо. Чашки помиємо завтра. Гарного вечора.

І дівчата швидко вискочили з кабінету, залишивши Лізу і Андрія разом.

-Тю, я не зрозуміла фрази “Андрій може тебе підвезти”. Це про що? Чого мене має підвозити її залицяльник??? - спантеличено спитала Іванка, коли подруги йшли до метро.

-Я теж цього не зрозуміла. Та хто ту Лізу зрозуміє. Більше не будемо з нею чаювати.

-Це точно.

Коли Іванка вже майже доходила додому в сумці завібрував телефон. На екрані висвітився номер Лізи. Що їй було потрібно, Іванка не розуміла, але трубку таки взяла.

-Так, Лізо, слухаю тебе.

-Іванка, привіт. Ви так швидко з Олесею пішли. Я не встигла і сказати. Ти дуже сподобалася Андрію і він хоче запросити тебе на побачення. Я дала йому твій номер. - защебнтала Ліза.

Іванка стояла в ступорі і важко переварювала ту інформацію, яку їй щойно видала Ліза.

-Не зрозуміла. Яке побачення? Який номер? Хіба Андрій не твій хлопець? - трохи спантеличено відповіла Іванка.

-Ой, та ні! Що ти! Він тільки друг! - розсміялася Ліза.

-А…

-Ти йому дуже сподобалася. І на скільки я знаю, ти зараз у нас баришня вільна, от я і дала йому твій номер. Він дуже класний.