Розділ 6

Вдома Іванка довго думала про сьогоднішні події, про Олега. Важко сказати, які почуття викликав він у дівчини. З одного боку Іванку дратувала його самовпевненість, а з іншого - поруч з ним її серце починало пришвидшено битися. А ще… цей букет конвалій. Її це зачепило. Хтось скаже, що це просто конвалії, в не мільйон червоних троянд. Це так. Але справа не в самому букеті. А в тому, що якимось чином Олег справді виконав її бажання в той момент. Ось так просто. І це трохи бентежило її. А ще Іванці не давало спокою і те, що Олег так же легко тішився увагою Лізи. Іванка розуміла, що це викликає у неї ревнощі. Вона ревнує мужчину з яким знайома декілька годин. Ні, це точно на неї так свіже повітря подіяло. І у місті все минеться. З цією упевненістю, відкинувши усі зайві думки, Іванка заснула.

Після вихідних на кафедрі, як і в університеті в цілому, тільки розмов було, що про пікнік. Всі ділилися яскравими спогадами. Воно й не дивно. Такої поїздки вже давно не було. А тут, наприкінці навчальному році - це було те, що треба. Заряд енергії на успішне завершення. Да і ректор собі величезний плюсик поставив. Колектив знову його обожнює.

Олеся з Іванкою теж за чаєм між парами ділилися враженнями від поїздки:

-Ну ти як, подруго? - спитала Олеся

-Все ок. Чого ти питаєш?

-Олег не телефонував?

-З якого доброго дива? Тим паче ми не обмінювалися телефонами.

-Ну, дізнатися твій номер не так і складно - трохи з сарказмом відповіла Олеся.

-Навіщо це йому? -роздратовано відповіла Іванка.

-Ну як? З кропиви дістав, квіти подарував і все..? -тролила подругу Олеся.

-Олесю, не знущайся! Я думаю він вдовільнився нашою Лізонькою. Он бачиш як вона сяє! - кривляючись відповіла Іванка.

-Так, я чула її оповідки про те, як вони з Олегом всю ніч розмовляли під зорями. - зітхаючи відповіла Олеся.

-Ну, от бачиш. Навіщо йому мені телефонувати… у нього є з ким вночі на зорі милуватися - сумно відповіла Іванка.

-Гей подруго, ти що ревнуєш? - здивовано запитала Олеся

-Та ну, не кажи дурниць. Чого б це я ревнувала його? - різко відповіла Іванка.

- Ну, а що тоді з настроєм?

- Та все ок. Просто понеділок. -спробувала видавити з себе посмішку Іванка.

-А!!! Ну-ну… - хитала головою Олеся.

Іванка і сама досі не могла зрозуміти, чому вона так реагує на Олега.

На щастя, наприкінці навчального року роботи на кафедрі багато і Іванка змогла заглушити ці думки роботою.

Після роботи Іванка, як завжди, вийшла з університету і збиралася йти на метро. Олеся перед виходом забігла до декана і попросила почекати її на вулиці. Раптом Іванці здалося, що вона побачила знайоме авто і чоловічий силует.

-Привіт!- почувся знайомий голос.

Дівчина обернулися і закляклякла. До неї наближався Олег. Він підійшов і ніжно чмоунув її у щоку, наче вони вже давно знайомі. Іванка від здивування не знала, що сказати. Тільки і вичавила з себе:

-Привіт!

-Ти вже додому? Може підвезти?- поцікавився Олег.

Він говорив це так буденно, наче вони і справді вже давно знайомі і це для нього звично.

-Я чекаю Олесю - різко відповіла Іванка.

-Зрозуміло .

-Крім того, я далеко живу. Я не думаю, що нам по дорозі. - тим самим різким тоном відповіла Іванка.

-Ти тільки скажи адресу, решта не важливо - з усмішкою відповів Олег.

Іванка не встигла йому нічого відповісти, бо до них вже підійшла Олеся.

-О, кого я бачу. Привіт, Олеже. - здивовано сказала дівчина.

-Привіт, Олесю. Радий тебе бачити.

-Ти до ректора? Чи..?  - з цікавістю запита Олеся, поглядаючи на подругу.

Іванка від такого запитання вся вкрилася багрянцем, але спробувала себе опанувати, щоб не давати зайвих приводів Олегу.

-Вгадала! Чи… - хитро відповів Олег і пристально глянув на Іванку.

Дівчину аж в жар кинуло від його погляду.

-Ну тоді не буду вам заважати - з посмішкою відповіла Олеся.

-Е… ти куди? Почекай! - спробувала зупинити Подругу Іванка.

-Я сьогодні не на метро, бувай Іванка. - чмокнула подругу Олеся, попрощалася з Олегом  і пішла.

Іванка так і стояла як вкопана, не розуміючи, що їй тепер робити.

-Ну то, що? Може все таки підвезти? - запитав Олег.

В душі дівчини боролося два почуття: з одного боку вона пам'ятала, як Ліза яскраво описувала їх з Олегом споглядання зірок. А з іншого боку - а якщо це все вигадки. І дівчина вирішила дати шанс хлопцю.

-Ну, добре, ти переміг! – підкоряючись, сказала Іванка.

-Чудово. Сідай! – тріумфуючи, відповів Олег і відкрив дверцята свого авто, щоб Іванка могла сісти.