Розділ 5

Після того, як усі підкріпилися, не тільки свіжим повітрям, а й досить смачним шашличком, було вирішено додати трохи активності до їх відпочинку. Вибір був очевидним - волейбол.

Відразу було вирішено, що грати буде молодіжка, в решта будуть активними вболівальниками.

Звичайно, в одну із команд, потрапили і Олеся з Іванкою. Іванка, не сильно зраділа такій перспективі, адже ще зі шкільних років не любила грати у волейбол. Але відступати Іванка не могла. Да і Олеся підбадьорила подругу:

-Та ладно, Іванка, чого ти, трохи пограєш, а тоді сядиш на лавку запасних. Не будемо дарувати шанс Лізі і Христині позловтішатися.

Тут Олеся була права, Іванка не любила пасувати перед цими двома курками, тому і пішла грати.

Ліза вже активно крутилася навколо Олега, як та змія і раз у раз сміялася. З боку це виглядало досить награно. Та нікого це не цікавило, особливо саму Лізу, яка аж з трусів вискакувала, так хотіла зацікавити Олега. Да і сам Олег був не проти такої уваги від дівчини, хоч і за столом, і після, кидав досить відверті погляди у бік Іванки. А після того, як Іванка скинула спортивну куртку і залишилася в своїй спокусливій футболці, погляди Олега стали ще більш красномовніші.

Олег вирішив не грати, а побути активним вболівальником і заодно поробити фото і відео гри, так би мовити, “напам'ять”...

Всі досить активно включилися в процес, гравці і вболівальники на всі 100 відігравали свої ролі. Навіть Іванка вловила кайф від гри. При одній із подач м'яч вилетів за поле в напрямку невеликих кущів і заростей. Іванка побігла за м'ячем, оскільки стояла найближче. Мабуть адреналін від гри вже вдарив у голову, бо дівчина досить спритно і без остраху стрибнула у кущі за м'ячем. Діставши м'яч і кинувши його іншим гравцям Іванка зрозуміла, що стоїть серед високих кущів кропиви і вибратися самій і не пожалитися буде доволі проблематично. І поки вона думала, що робити перед нею постав Олег. Без жодного слова він легко підхопив Іванку на руки і, так сказати, вирвав її з лап жалючої кропиви.

Іванка від несподіванки і таких швидких і водночас легких дій Олега аж офігіла, і навіть трохи зашарілася.

-Таку красу треба берегти - хитро і досить улесливо сказав Олег, коли поставив дівчину на землю. Його погляд говорив сам за себе. Від цього Іванка зашарілася ще більше, але вчасно опанувала себе і з легкою посмішкою на обличчі тихо сказала “дякую”.

Олег стояв досить близько і досі тримав Іванку за талію, а погляд так і ковзав по її декольте. В якийсь момент дівчина вже пожалкувала, що одягнула саме цю футболку. Від погляду Олега її почало кидати в жар і Іванка не знала, як вирватися з цих обіймів.

-Іванка, ти будеш грати? - крикнув хтось з гравців.

-Ні, дівчині треба трохи відпочити - досить власно відповів Олег.

Іванка аж рота розкрила від такої наглості хлопця.

-Дякую, звісно за турботу, але я сама можу вирішити - відступаючи від Олега, гиркнула Іванка.

-Тільки не кажи, що хочеш далі грати. Не повірю… - з насмішкою відповів Олег.

-Можливо, і не хочу. Не важливо. Не люблю, коли вирішують за мене - вже більш м'яким тоном відповіла дівчина.

-От бачиш, я вмію читати твої думки. - нахилившись до Іванки майже прошепотів Олег.

Іванку наче струмом гахнуло і вона вся почервоніла. Олег побачив, як зашарілася дівчина і задоволено посміхався, як кіт, що з'їв сметану.

Гра добігала завершення, Іванка стояла серед вболівальників, намагаючись уникати поглядів Олега.

Після завершення гри  дівчатам, що грали за  команду, що перемогла ректор разом зі своїми друзями вручили по букетику конвалій.

-Блін, я теж хотіла букетик - трохи розчарованим голосом сказала Іванка до Олесі, коли вони поверталися до столу.

-Хочеш, візьми мій, мені все рівно - простягнула букет Олеся.

-Та, ні, дякую.  Він по праву твій. Ти класно грала. Вітаю! Це я так сказала.- зі щирою посмішкою і обнімаючи подругу сказала Іванка.

Отак обнявшись дівчата пішли до столу.

Після другого застілля всі розбрелися хто куди. Хтось пішов до пляжу, хтось прогулювався територією, а хтось вже обирав будиночки для ночівлі.

Іванка і Олеся сиділи в альтанці і насолоджувалися природою.

-Ти залишаєшся на ніч? - спитала Олеся.

-Не знаю. Можливо. Треба піти глянути, що там в будиночку. Хочеться трохи довше побути на природі. А ти?

-Мабуть, ні.

-Костя не відпустив?

-Навпаки, він був не проти. Але я не знаю. Тут класно, місцями навіть весело, але… я ще подумаю.

І раптом Іванка відчула на плечі чиюсь руку. Різко обернувшись дівчата побачили, що поруч стоїть Олег з букетом конвалій. Він посміхнувся і простягнув букет Іванці.

-Це тобі.

Ще раз глянув Іванці в очі і пішов.

Такого дівчата не очікували. Поки Олег не вийшов з альтанки Іванка встигла сказати йому “Дякую”.

-Ого! - з неприхованим подивом сказала Олеся.